Ліни Костенко – це непереставна робота думки в прагненні осягнути вічність і безкінечність, це болісне намагання серця вмістити в себе любов і ненависть, ніжність і нещадність, це протест — може, і зарані приречений на поразку.
Поезія Ліни Костенко — це сплав інтелекту і темпераменту. Лише вона вміє відкривати зовсім несподівані ситуації. Наприклад, вірш про Прометея. їх написано у світовій літературі тисячі, і всі вони зводяться до виразів вдячності Прометею, захоплення його мужністю.
Такий вірш є і в Ліни Костенко: «О Прометею! Варто!? — Варто» — так він сказав мені з-за хмар». І прийшла до скелі жінка: постояла і побрела назад, ковтаючи сльози. А їй у спину — єхидне перешіптування: «Це та, що в неї чоловік на скелі! Він, кажуть, злодій. Щось украв, здається».
Є вірші у Ліни Костенко про мистецтво, про його значення і роль у духовному житті людини.
Творчість не існує без уміння вдивлятися у навколишній світ, і той наш предок, який уперше побачив у валуні подобу ведмедя і намалював йому рану, був засновником живопису. Звідси і пішло мистецтво. Тільки незрозуміло, для чого воно людям, якщо від нього самі страждання. З одного боку, причина цих страждань ховається в самій душі митця, його невдоволеності собою. І шепче гірко один з найбільших геніїв — Мікеланджело Буанаротті «В мистецтві я пізнав лише ази». Італійський піаніст не зважиться виступити з концертом, тому що невдоволений своєю грою: «Він весь болить — фортисимо не так!»
Друга трагедія митця — неприйняття оточуючим світом, для якого він творить.
Хочеться закінчити свої роздуми філософським міркуванням Ліни Костенко, яке нам здається поетичним символом віри:
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
Хоч кілька людям необхідних слів.