Творча зірка Леоніда Кисельова зійшла на небосхил української поезії за зіркою Василя Симоненка, щоб із такою ж силою понести людям живе слово Поета з Божої ласки. Це слово вражає проникливим ліризмом і палким патріотизмом, поетичною філософією державотворення і своєю рятувальною суттю.
Леонід Кисельов був поетом двох мов, бо перші його вірші, відверто-сміливі й знакові, написані російською. Але вони несли потужний заряд українськості речника національно-державницької ідеї, символа свого часу: «... все на свете — только песня // На украинском язнке». Від цього щирого відкриття — зізнання пройде час до осягнення суті:
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей, —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, пригнутим до грудей.
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
(«Катерина»)
Яка глибинна думка криється у цьому узагальненні: уберегти сутнє нації, щоби своїм гожим нащаддям підмогти Україні-матері, аби жити їй, не пережити! Митець справжній, небуденний, Л. Кисельов ішов творчим шляхом, осяяним сонцем Шевченка. Вважаючи Кобзаря серцем і мудрістю нації, він сприйняв від свого великого вчителя життя і поезії основний заповіт — підтверджувати власним життям виболені строфи. Тому так вражають нас поезії, сповнені чистотою думання, відвертістю про головне і тихою юначою мудрістю:
Пам'ятайте серцем: наша мова — пісня,
їв словах — любов.
Кожен вірш його цільної й світлої поезії — про найголовніше, про найсуттєвіше:
Треба Вкраїни. Надій і суму
Селянських хат і курних шляхів.
Треба землі, де завжди пульсує
Шевченкове серце, Шевченків гнів.
Громадянська лірика Леоніда Кисельова вражає своєю силою, яку він черпав із споконвічного патріотизму української нації. І в цьому — пафос тієї істини, що вимагає найвищої сплати за себе — ціною життя. Двадцять два роки судилося прожити київському поетові-лицарю, українському Майстрові слова з піснею у душі. Цю пісню, виплекану під серцем, він присвятив своїй Україні, вклавши у співучі слова і любов, і тривогу, і біль, і сподівання, і пересторогу нових випробувань українства на життєву мудрість. Уже тоді, у далекі шістдесяті, поетові прозоро бачилися переможні повстання державної України:
Історія не є ракетний жах,
Вона мов шлях від чужини до хати.
І щастя буде. Тільки ви не дайте,
Не дайте, щоб впилася від ножа.