Поеми Максима Рильського «Слово про рідну матір», «Н^ага», «Неопалима купина» та збірки «За рідну землю», «Світла зброя», «Велика година» читаються, як поетове зізнання у ніжній синовній любові до України, уславлення її історичного минулого.
Поема «Неопалима купина» була написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає уявлення про щось вічне і величне. Біблійний кущ, що горів, не згораючи, з якого доносився голос Бога, стає символом непереможності народу України:
Ти чуєш, батьку, як ступає
Непереможна рать твоя,
Як древній Фастів посилає
Полки Семена Палія?
Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам'яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія в усі часи випробувань. Важливі події змальовує Рильський, доводячи думку про вічність і незнищенність Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який
Крізь непроглядну ніч криваву,
Благословляючи народ,
Веде свій люд, свою державу
На ясні води від негод.
Рильський відразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де «дитя, розтоптане копитом, ...встає, як судія над світом, і двері правді відчиня», де «на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса». І ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, «знов чоло підводить Київ, щоб не хилить чоло навік». І хоч безмежним горем сповнені рядки, де змальовується «гидка німота», автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за завдане зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці й добрі, як неопалима купина:
Конай же, кате окаянний!
Гори на вічному вогні!
Нехай нове життя повстане
В неопалимій купині!
У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов'ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до української нації.