загрузка...

Аналіз вірша І. Франка «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти…»

Головна / Твори з української літератури / Франко І. / Аналіз вірша І. Франка «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти…»


Поезія «Хоч ти не будеш цвіткою цвісти...» належить до збірки «Зів'яле листя» (1886-1896) І. Франка, у ній – роздуми поета над його особистим життям, рефлексії, елегії, медитації. Ще одна назва збірки – «Лірична драма Франка». У ній особиста трагедія, що була викликана важкими життєвими обставинами. У серці поета – три жінки, але кожне кохання по-своєму нещасливе. З Ольгою Рошкевич нічого не вийшло через те, що батько не благословив закоханих на шлюб, Юзефа Дзвонковська була гордою красунею, тому через свою хворобу відмовилася від кохання, а Целіна Журовська так і не відповіла Франкові взаємністю навіть тоді, коли уже була розлучена. Кожна з цих жінок - втілення поетових мрій, але всі вони мали абсолютно різний характер і поведінку.

Душевна драма поета розкривається у ліричних мініатюрах, сповнених болем, печаллю і радістю. Збірка складається з трьох «жмутків», у другому – любовні мотиви доповнюються мотивами природи. Активною є паралелізація природних явищ та особистого життя, поет має відчувати зв'язок з природою, адже любов до навколишнього світу – це теж неабияке натхнення.

Жанр вірша – лірична поезія, є виразним зразком інтимної лірики. Мотив поезії – туга за колишньою коханою, яка асоціювалася у поета з прекрасною квіткою («левкоєю пахучою»), але тепер поринула в океан щоденщини й застою. Автор вражений тим, що вона так змінилася, не хоче вірити в це. Для нього кохана – це прекрасна квітка, красива і ніжна, вона – «ясний ідеал», святиня для поета, це муза, що дарує натхнення, надихає на творчість. Як могло статися так, що його кохана втратила це? Всупереч різним думкам автор не перестає захоплюватися нею, її краса бентежить поета.

Речення синтаксично подібні, часто використовують паралельні конструкції, в основному у них подається характеристика коханої та глибина кохання ліричного героя.

Вірш багатий тропами та стилістичними фігурами. Автор доволі часто використовує метафори: «коралі уст», «океан щоденщини й застою», «плисти серед юрби», «дні душі», «огонь очей», «хвилі мови», «переллю в пісні», «чаром свіжості». Вони додають мові поетичності, художньої виразності. Практично всі вони якимось чином характеризують кохану поета. Немало епітетів: «ритми голосні», «ідеал ясний», яскравими є порівняння: «як ідеал ясний», «мов золота мушка».

Автор висловлює думку, що кохання вічне. Поет вірить у те, що воно буде довгим. Звучить думка про кохання, яке виступає головним чинником творчості: твою красу я переллю в пісні. Любов – велика сила, яка дозволяє реалізовувати свій творчий потенціал, надихай й окриляє.

Вірш наповнений красивими художніми засобами, має багату ритміко-інтонаційну структуру. Це все створюю прекрасну мелодійну поезію. Основний мотив – спогади про колишню кохану. Про кохання краще не напишеш, ніж у цій поезії, воно справжнє, а не надумане, адже ліричний герой відчуває найтонші порухи своєї душі, від любові стає дуже вразливим. Справжнє кохання існує, треба тільки вірити в нього.

Сподобався шкільний твір? А ось ще:

  • Аналіз вірша І. Франка «Чого являєшся мені у сні…»
  • Аналіз вірша І. Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
  • Аналіз вірша І. Франка «Тричі мені являлася любов...»
  • Аналіз поеми І. Франка «Мойсей»


  • Це цікаво: