Серед давньоукраїнських язичницьких племен богом достатку, худоби, торгівлі вважався Велес, чиїм іменем присягалися наші пращури укладаючи угоди з греками. Його ім'я часто згадується на дерев'яних сторінках найстарішого українського літопису дохристиянської доби, складеного у IX і переписаного таким самим способом і на такому самому матеріалі у XVI (за іншими припущеннями — у XVII) століттях. Тому ця безцінна пам'ятка не тільки української та загальнослов'янської, ай світової культури увійшла в історію літератури під назвою «Велесова книга».
Прадавній часопис розповідає нам про дохристиянське життя наших предків-співвітчизників. Ми знайомимося і з їх релігією, яку пізніше назвали язичницькою, поганською, з переказами, міфами, легендами попередніх століть. Ідеться у «Велесовій книзі» і про події IX століття, зокрема, про збройне протистояння українців-русичів грекам, які здавна колонізували північне узбережжя. Географія подій, описаних у часописі, сягає степів поміж середнім Дніпром, Карпатами, Доном і Кримом, де постали перші об'єднання антів, а пізніше полян як представників праукраїнських слов'янських племен.
Читаючи «Велесову книгу», ми проймаємося повагою і щирою симпатією до наших пращурів — оріїв-русичів, захоплюємося їх силою й хоробрістю, багатством внутрішнього світу. І починаєш розуміти, відкіля йдуть витоки тих суто національних рис характеру, що притаманні українцям: волелюбства, високого патріотизму, поваги до предків, кровного зв'язку з рідною-землею, любові до праці. Через віки наші пращури переконують на сторінках книги, що перемога приходить тоді, коли народ живе в єдності, а міжусобиці призводять тільки до поразок. Тому заклик до згуртування є основним мотивом «Велесової книги», цього шедевру давньоукраїнської писемності, що овіває славою український народ.