Тема України посідає важливе місце у творчості поета.
У першій збірці «Пролісок» (1894 р.), перебуваючи на засланні в Сибіру, П. Грабовський вірить, що Україну не знищать, «не зруйнують, серце-нене, Твої пекельники усі!» («До України»). У вірші «До українців» він закликає земляків об'єднатися, щоб ширити освіту й любов для її процвітання. В інших поезіях («До Русі — України», «Народові українському», «До українців») поет накреслює програму дій, аби визволити Україну від поневолювачів.
П. Грабовський досить часто зображує Україну контрастними фарбами і то «сумною», «оповитою темнотою», («О, яка ж ти сумна, Україно моя»), то сонячно освітленою («Там, далеко, на Вкраїні, сяє сонечко ясне»). Втрачену державність України відтворюють усі ці функціонально виразні образи.
В умовах сибірської каторги національні почуття поета набули виразної позиції — дискурс України охоплює всю внутрішню структуру текстів.
Дискурсивна практика Грабовського в жанрі послання руйнувала старі жанрові правила, прокладаючи шлях символізованому моделюванню дійсності.
Перші рядки послання — циклу «До українців» підкреслюють стрімку дію монологу ліричного суб'єкта. Це пристрасні емоційні заклики: «Вставайте, українці! Рушаймо без ляку!» Голос поета сповнений експресії: «Боже! Чи знайдеться край, так зрабований, як Україна, чи ні... Боже! За віщо так рученьки зв'язано Його надії синам, що й розмовлять та писати заказано Рідною мовою нам?»
Отже, у поезіях, присвячених зображенню України, П. Грабовський якнайповніше висловив свою любов до рідної землі, уболівання за її долю і водночас заклик до боротьби за її визволення.