Кінець XVI-ХІХ ст. – особливий період розвитку української літератури. Іван Котляревський показав, що живою народною мовою можна написати твір, який зацікавить широке коло читачів. Його «Енеїда» швидко стала популярною. Поема засвідчила, що українським словом можна розсмішити, викрити гострі соціальні проблеми.
Григорій Квітка-Основ’яненко хотів показати, що народною мовою можна написати не тільки смішне, а й «розумне та ніжне». В одному з листів він зізнався: «Я написав «Марусю» і довів, що від малоросійської мови можна розчулитися».
«Маруся» – повість, яка нікого не залишає байдужим. У творі автор змалював трагічну долю молодої дівчини, а також горе, яке принесла смерть Марусі батькам та коханому. Але не тільки трагічні епізоди сягають глибини читацької душі.
На початку твору автор розповідає про чоловіка та дружину, яким для щастя не вистачає дитяти. Вони просять про дитину у Господа. Читач, здається, переживає разом з Наумом та Настею, а потім разом з ними радіє появі донечки.
Ніжністю пройняті епізоди, у яких розповідається про зустрічі Василя та Марусі. Кохані ставляться одне до одного трепетно, з глибокою повагою. Цим вони викликають симпатію у читача. Велику роль в таких епізодах відіграє мова героїв. Наприклад, Маруся звертається до коханого: «Василечку, мій козаченьку»., «мій соколику, мій Василечку» Василь же звертається до дівчини так: «Марусенько», «моя рибонько», «моя паняночко».
Письменник створює також несподівані повороти сюжету, які викликають бурхливі емоції не тільки у героїв, а й у читачів. Наприклад, коли Василь вперше йде свататися до Марусі, ми впевнені, що парубок отримає згоду. Коли ж Наум Дрот відмовляється віддати за Василя свою доньку, це викликає здивування і навіть сльози. Хіба можуть залишити байдужими епізоди, в яких розповідається про те, як усі в хаті просили батька поступитися.
Відверта розмова Наума з Василем про солдатську долю також вражає читачів. Соціальну проблему автор зміг змалювати так, щоб викликати глибокі емоції.
Г. Квітка-Основ’яненко приділяє особливу увагу внутрішньому стану Марусі під час розлуки з Василем. Дівчина засмучена, розлуку сприймає, як справжнє горе. З наближенням дня, коли має повернутися Василь дівчина стає все веселішою.
До кінця повісті трагічний пафос посилюється. Автор детально розповідає про боротьбу за життя Марусі, а також про її смерть. Він описує і страждання недужої, і емоції її батьків та Василя. Кілька сторінок повісті присвячено опису похорону дівчини.
Про долю Василя після смерті коханої Г. Квітка-Основ’яненко розповідає також доволі детально. Він тримає інтригу деякий час, бо, як і Наум та Настя, читач не знає, що сталося з парубком. Разом з Дротами довідуємося, що Василь прийняв постриг.
Отож, повістю «Маруся» Г. Квітка-Основ’яненко показав, що українською народною мовою можна розчулити. Письменник, використовуючи живе народне слово, показав щирі почуття та глибокі емоції героїв твору, їх трагічну долю.