У повісті Г. Квітки-Основ’яненка порушено здебільшого морально-етичні та соціальні проблеми, але також помітне місце посідає філософське питання життя і смерті. Григорій Федорович розкривв його не тільки у сюжеті, а й додав авторські роздуми на початку твору.
На початку повісті письменник висловлює здивування, чому люди за життя дуже прив’язуються до речей або до інших людей. Адже життя не триває вічно: «Сьогоднi жив, завтра — що бог дасть!» Щодня можна почути, що хтось занедужав або ж помер. Людина, здається, бродить дрімучим лісом життя, а почне згадувати приятелів, то виявляється, що багато з них вже й відійшли у той світ. Г. Квітка-Основ’яненко так ще раз нагадує про плинність життя. Він стверджує, що нічого «невічним, та пристращатись до уременного».
Григорій Федорович закликає жити, відчуваючи щастя від простих речей, якими нагородив Бог. Треба дякувати Богові за всі дарунки: за батьків, які живуть при тобі, за дружину, діточок.
Саме такої філософії дотримується Наум Дрот – батько головної героїні повісті Марусі. Чоловік набожний та чесний, за це Бог нагородив його прекрасною дружиною, а пізніше – й донечкою. Наум приймає своє життя з усіма негараздами. Якщо його дружина ремствувала на те, що в них не було дітей, то Наум молився Господові, щоб послав їм дитя.
Християнські уявлення про смерть також сформували погляди старого Дрота на це явище. На початку повісті в авторських роздумах говориться, що смерть близької людини треба приймати із жалем, але без докорів, адже це сам Господь кличе людину до себе. Тільки Він знає, коли треба забирати у своє Царство. Саме така світоглядна позиція допомогла Дротові пережити втрату єдиної доньки.
Батьки боролися за життя Марусі. Коли ж Дрот зрозумів, що доньку врятувати не вдалося, то почав молитися, щоб Бог прийняв її у себе. Перед відходом у засвіти Маруся встигла причаститися. І це для неї, глибоко віруючої людини, було справжнім щастям. Перед смертю Маруся побачила ангелів, які спустилися по неї. І ця деталь також пов’язана з християнськими віруваннями.
Василь тяжко переживав втрату коханої. Він навіть хотів вчинити самогубство. Це один з найтяжчих гріхів за християнськими переконаннями. Наум та Настя Дрот дуже хвилювалися, що парубок занапастить свою душу. Кожного дня старий Дрот молився за зятя. Василь чудом врятувався та прийняв постриг. Проте жити на цьому світі без своєї Марусеньки він не зміг. Герой зморив своє тіло і скоро помер. Василь вірив, що після смерті зустрінеться зі своєю коханою. Наум Дрот та Настя також були в цьому впевнені, тому й смерть для них не була страшна.
Отож, у повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» викладено християнські погляди на вічну проблему життя і смерті. І земне буття, і смерть герої твору сприймають як волю Господа, тому й вважають, що життю треба радіти, а смерті боятися не варто. Але людина повинна жити праведно, щоб після смерті знайти спокій в потойбіччі. Також письменник нагадує, що тільки Бог вирішує, коли людина повинна відійти у Його Царство, тому вкорочувати собі віку не можна, аби не приректи себе на вічні муки.