Олена Кубраківна – другорядна героїня повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка. У творі вона з’являється у кількох епізодах, але навіть лаконічні описи цієї дівчини дають можливість уявити її зовнішність, вдачу. Тож, створюється цілісний образ.
Читач знайомиться з Оленою на весілля, куди її, як Марусю, запрошено дружкою. Спочатку про дівчину говорить Василеві товариш: «Ну, що вже Кубракiвна вдала, так там вже за всiх. Що за танцюра! Та й дiвка, брат, важна!» Левкові Олена так сподобалася, що він вирішив восени посвататися до неї.
Про зовнішність героїні також говорить Левко: «русява, що трошки кирпатенька, у свитi та рушником пiдперезана». Порівняно з описом Марусі цей портрет зовсім лаконічний. Але можна здогадатися, що Олена симпатична.
Здогадки читача про веселу вдачу Кубраківни підтверджуються під час її розмови з Марусею. Олена розповіла про парубка-танцюру, який її «крутив, крутив… поворочував». Дівчині боярин сподобався, вона навіть попросила парубків, щоб приводили його на їхню вулицю.
Олена – протилежність Марусі. Вона не соромилася парубків, а ще була дуже говіркою: «Довго слухала Маруся i не знала, як Олену i спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина», «Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде». Завдяки говірливості Олена знала всі новини, могла розповісти, здається, про будь-кого. Очевидно, дівчина любила попліткувати. Це від неї Маруся довідалася, що Василь служив у багатого хазяїна, в якого була дуже красива дочка.
Деталі розмови з Марусею підказують і те, що Олена була із простої сім’ї. Говорячи про Василя, вона сказала, що він на таку, як вона і не подивиться.
Олена запропонувала Марусі піти у місто на базар дещо купити. При цьому Кубраківна визнавала, що Маруся краще від неї там усе знає, тож можна зробити висновок, що дівчина не була зарозумілою.
У місто дівчата йшли з Василем. Олена не соромилася говорити з ним, навіть запитала, чому парубок не танцював на весіллі. Дівчина, здається, не помічала, що Василь говорить з нею нехотя: «так i стриже, та вигадує, та докладує, та придирається». Васииль ніяк не міг відчепитися від неї. Радо Олена приймала від парубка поміч на базарі.
Знаючи вдачу Олени, Маруся та Василь не розповіли їй про своє кохання. Маруся не хотіла, щоб Олена сміялася з неї, щоб комусь про це розповіла. Проте Кубраківна була спостережлива, вона про все здогадалася, але про себе тільки подумала: «Не буде мене тепер зупиняти».
Далі про Олену дізнаємося, що жених з хуторів прислав до неї старостів, поки вона була у місті. Чоловік був дуже хороший, тож молодят зразу звінчали, Олена та її батьки поїхали на хутори до молодого справляти весілля. Не зрозуміло, чи то Левко прислав старостів, чи інший чоловік. Також не сказано, чи кохала його Олена, чи підкорилася волі батьків. Чи просто вийшла замыж, бо «чоловік кріпко добрий». Цікаво, що й Марусю, очевидно, на весілля запрошено не було, хоч Олена й була подругою.
Отож, Олена Кубраківна із повісті Г. Квітки-Основ’яненка – протилежність Марусі. Дівчина симпатична, весела, але надто говірка. З деяких рис героїні автор по-доброму сміється.