Наум Дрот – батько головної героїні повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся». Цікаво, що творення цього образу автор починає із розповіді про світогляд героя. Робить це оригінально. У ліричному відступі Григорій Федорович дивується, чому люди так звикають до речей та до інших людей на цьому світі. Немає ж нікого вічного. А смерть – це не покарання, а перехід у Боже Царство, де людина знову зустрічається зі своїми близькими. Саме такої філософії дотримувався Наум Дрот, що й допомогло йому пережити страшну трагедію – смерть доньки.
Після ліричного відступу Г. Квітка-Основ’яненко починає оповідь про події з того, що дає характеристику Наумові Дроту. Це був «парень на усе село». Він слухався батьків, був покірний зі старшими. Чоловік завжди говорив тільки правду. Не любив він горілки та п’яниць, не товаришував з ледарями. Зате Наум був набожним, на всі релігійні свята ходив до церкви. Там свічечку ставив та старцям гроші роздавав.
Наум Дрот був доброю, милосердною людиною, не міг залишатися осторонь чужого горя. Тож, допомагав нужденним грошима чи порадою. А допомогти було чим, бо чоловік був добрим господарем. Він мав воликів п’ять пар, шкапу. Розжився Наум навіть на батраків. Дві нивки йому дісталися від діда, а третю сам купив. Залюбки чоловік працював на землі, тож «було чим і панщину відбувати, і у дорогу ходити».
За праведне життя Господь послав йому гідну пару. Дружина Настя дуже його любила, годила чоловіками. От тільки дітей у подружжя довго не було. Наум був впевнений, що й на це була Божа воля. Коли зовсім йому ставало тяжко на серці, молився. Дав Бог Дротам донечку Марусю.
Наум дуже її любив. І хоч з дружиною вони її пестили, не спускаючи з рук, дівчина виросла скромною, працьовитою, набожною. І це не дивно, бо батько був їй гідним прикладом. Звісно, Дрот мріяв про те, щоб Бог послав його донечці гарного чоловіка. Дуже сподобався Наумові Василь, але доньку за нього Дрот не віддав. Старий знав, що Василя заберуть у рекрути, бо він сирота. Долі солдатської дружини для Марусі Наум не хотів. Скільки не благали його діти, дружина, старости, не відступив чоловік від свого слова. Цей епізод, свідчить про те, що чоловік міг бути впертим, якщо цього вимагала ситуація.
Проте герой прислухався не лише до себе, а й до доньки. Він сердився, що Маруся відмовляла гідним парубкав, але недовго наполягав на одруженні, бо розумів почуття доньки. Щойно Наум дізнався про те, що Василь точно зможе найняти найомщика, запросив парубка зі старостами.
Наум пережив втрату єдиної дочки. Звісно, йому дуже боліло це, але чоловік вірив, що це Господь забирає Марусю до себе. Після смерті дочки Наум продовжував працювати. Усе нажите він роздавав бідним. Настя дивувалася, а Наум пояснював: «Усе у руках бога милосердного, усе його, а я тiльки робiтник його. Передаю через старцiв божих у його святi руки».
Дуже хвилювався чоловік і за Василя, бо боявся, що парубок заподіє собі смерть через втрату коханої. Кожного дня молився Наум Дрот за зятя. Потім Василь говорив, що це саме молитви врятували його від самогубства.
Наум Дрот із повісті «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка – благородна людина, яка здатна покірно приймати долю. У Наума слід повчитися доброти та милосердя.