Настя Дрот – мати головної героїні повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся». Григорій Федорович, не приділяє уваги на зовнішності героїні, зате розповідає про її вдачу. Письменник представляє жінку як Господній дар Наумові Дроту за праведне життя: «Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною».
Настя дуже любила свого чоловіка, намагалася зробити й дістати все, чого йому хотілося. Наум же дуже любив свою дружину. Журилася Настя лише від того, що не було у них дітей. І якщо Наум, щойно починав журитися, звертався до Бога, і йому ставало веселіше, то Настя часто плакала.
Жінка дивилася на нажите добро й бідкалася, кому воно дістанеться, непокоїлася, що навіть нікому поховати їх з чоловіком буде. Цим вона відрізнялася від чоловіка, який покладався на Господа: «…дасть бог дiточок — дiткам зостанеться, а не дасть — його воля святая».
Скоро у Дротів народилася дівчинка. Настя дуже любила свою Марусю. Дівчина стала її помічницею. А допомога Насті Дрот була дуже потрібна, адже вона занедужала. Жінка не могла поратися по господарству. Вона лежала на печі й стогнала від недуги. Після хвороби Настя так і не змогла відновити повністю сили. Настя намагалася навчити доньку всьому, що знала. Наприклад, через недугу вона не змогла піти до церкви на Великдень, але навчила Марусю, як все гарненько розложити, аби освятити.
Героїня була дуже спостережлива, добре відчувала настрій доньки. Наприклад, коли Маруся прийшла засмучена з весілля, мати почала її розпитувати, що трапилося. Настя «i уговорювала її, а далi i сварилась на неї».
Жінка вірила, в те, що людину можуть зурочити. Коли вже нічого не могли вдіяти, то поривалася йти до знахарок. Наум же був проти цього, бо визнавав тільки силу Господа. Настя слухалася чоловіка, робила те, що він радив. Узагалі героїня була покірною дружиною. Жодного вчинку не зробила вона наперекір йому.
Насті припав до душі Василь. Вона зраділа, коли він прислав старостів. Жінка не зрозуміла, чому Наум відмовив парубку. Почувши відмову, вона скрикнула: «Ох менi лихо! А чому ж се так?» Хоча Настя спробувала вмовити його віддати Марусю за Василя, але наполягала на своєму не довго. Вона змушена була слухатися чоловіка: У нас iде по-божому та по-старосвiтськи: вiн менi закон, а не я йому».
Але як зраділа Настя, коли вдалося посватати Марусю за Василя! Під час сватання вона поралася так хутко, ніби й землі під ногами не чула. Здається, й забула про свою хворобу: «аж бiга вiд стола до печi, i страву сама носить, i порядок дає».
Але недовго Настя насолоджувалася материнським щастям. Маруся тяжко захворіла. Настя тоді була недужа, але вона знайшла сили, щоб доглядати за донькою. Марусі нічого не допомогло – через кілька днів вона померла. Уже й рік пройшов після її смерті, а мати журилася так, ніби втратила свою дитину вчора. Наум продовжував поратися по господарству, а в Насті опустилися руки.
Єдине, чому порадувалася жінка, була звістка про те, що Василь не занепастив себе. Знайшла Настя сили, щоб сходити у Київ до зятя, але живим його вже там не побачила.
Отож, Настя Дрот із повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» – гарна жінка та господиня, прекрасна мати, віруюча людина.