Маруся – головна героїня однойменної повісті Г. Квітки-Основ’яненка. Створюючи цей образ, Григорій Федорович звернув увагу і на зовнішній вигляд дівчини, і на її вдачу.
На початку повісті автор розповів про Настю та Наума Дротів – набожне подружжя, яке довго чекало, поки Господь подарує їм дитинку. Чудо сталося: народилася Маруся. Дівчинка була ніби винагородою Дротам за праведне життя. Наум та Настя дуже любили свою донечку, плекали її, не спускаючи з рук. Вчили вони свою дитину жити з вірою у серці, тож вже малою вона знала «і отченаш, і богородицю, і святий боже, і половину вірую». Маруся любила ходити до церкви, а там не відволікалася на розмови, а ревно молилася та била поклони.
Маруся виросла вродливою дівчиною. Г. Квітка-Основ’яненко особливу увагу приділяє зовнішності Марусі. Легко помітити, що портрет підпорядкований традиційним уявленням українців про дівочу красу. Маруся була висока та прямесенька, мала довге чорне волосся. Очі дівчини нагадували тернові ягідки, «бровоньки як на шнурчку», «губоньки, як цвіточки, розцвітають», а зубки рівненькі. Марусине обличчя письменник порівняв із пишною квіткою у панському саду. У портретній характеристиці героїні привертають увагу зменшено-пестливі слова. Їх дуже рясно. Вдавшись до такого прийому, автор не тільки підкреслив красу дівчини, а й показав свою симпатію до неї.
У неділю або на свято дівчина красиво заплітала дрібушечки та розпускала стрічки, вбиралася в намисто. Юбку застібала аж під саму душу, «щоб нічогісінько не видно було». Не зважаючи на вроду, Маруся не була гордою.
Дівчина була працьовита. Вона і прясти вміла, і вишивати. Вправно героїня поралася і по господарству. Маруся і з хатніми справами допомагала матері, і з батьком на поле їздила. Героїня не любила розважатися на вечорницях, чи під час весняних гулянь. Вона й дівчат відмовляла ходити на вечорниці, бо збиралися там прясти, а самі пустували, жартували, вчилися горілку пити. І подруги слухали Марусю, переставали ходити на вечорниці. За це дочці Дротів були вдячні матері.
Маруся дуже любила та поважала батьків. Із ними дівчина завжди була чесна. Як же тяжко їй було мовчати про кохання до Василя!
Парубків Дротівна «жахалася», адже боялася, що люди можуть пустити про неї славу. Тому-то Марусі так складно було заговорити до Василя. Але його вона покохала з першого погляду. Дівчина уміла любити усім серцем, була вірною своєму коханому. Дуже сумувала Маруся, коли доводилося розлучатися з Василем, але була готова стерпіти усі випробування, аби тільки пізнати сімейне щастя з коханим. Кохання не затьмарило дівчині розуму. Піддавшись почуттям, героїня не втратила дівочої честі.
Доля Марусі виявилася трагічною. Дівчина померла, але смерть свою вона сприйняла як Божу милість. Героїня вірила, що на тому світі Бог дасть їй зустрітися і з батьками, із Василем.
В образі головної героїні повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся» відобразилися особливості сентименталізму. Автор показав благородну душу простої української дівчини, зосередивши увагу автора на почуттях Марусі.