Етнографізм – одна з особливостей повісті Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся». Початок ХІХ століття – період, коли митці починають цікавитися національною історією, фольклором. Життя українців не можливо уявити без обрядів, які глибоко закорінені в минувшину. Поставивши за мету відтворити життя селянства своєї епохи, Григорій Федорович не міг оминути обрядовість.
У повісті «Маруся» описано родинно-побутові обряди (весілля, сватання, похорони), а також обряди, які пов’язані з народним календарем (Великодні звичаї, веснянки). Тема твору – ідеальне, але трагічне кохання молодих людей. Тож, не дивно, що особливу увагу приділено родинно-побутовій обрядовості.
Василь та Маруся знайомляться на весіллі. Епізод починається розповіддю про те, що іноді Маруся ходила до подружок на весілля. «Та й то не буде вона у суботу бiгати з ними по вулицi та горло драти, мов скажена, як усi роблять; а прийде вже у недiленьку, посидить, пообiда». З цієї деталі читач може дізнатися не тільки про вдачу героїні, а й про те, що весілля справляли не один день.
Також з цього епізоду дізнаємося, що у наречених було по кілька дружок та бояр, серед яких був старший боярин та старша дружка. До шапок боярам пришивали квітки. Прийнято було також на весіллі викупляти шапку: «Василь «положив на викуп шапки, за квiтку, цiлiсiнький гривеник». Після того як гості поїдять, страви прибирали, а на стіл ставили горіхи, щоб ними друженьки та бояри цяталися, тобто грали в чіт і лишку. В цей час жартували, співали весільних пісеньок.
А яке ж весілля без музики та танців! Г. Квітка-Основ’яненко пише: «Троїста, музика гра, що є духу: риплять скрипки, бряжчать цимбали, а замiсть баса сам скрипник скрiзь зуби гуде та прицмокує». Під цю гру дівчата пустилися в дрібушки, а з ними до танцю стали й хлопці.
Двічі у повісті описано сватання. У першому описі автор відтворює мову сватів про «ловців, удалих молодців» та куницю. Читач дізнається, як під час сватання говорили про відмову жениху: сватам батько підносив чарку. Свати не повинні були вмовляти батька: «сказав, що закон велить, та й жди одвiту; що почуєш, з тим назад iди».
Вдруге Василь посватався до Марусі, коли отримав згоду від Наума. Тепер вже кохана піднесла йому хустку на знак згоди, а сватів пов’язала рушниками. Автор говорить і про те, як хата Наума Дрота наповнилася дружечками, які співали весільних пісень. Є в повісті і самі тексти пісень.
Найщемливіший обряд у повісті – похорон. Маруся померла незаміжньою, тому ховали її у вбранні нареченої. Серед молоді обрали дружечок та бояр, Василя – нареченим. Автор описує і приготування до похорону і сам похорон.
Обряди, пов’язані з народним календарем описані не так детально. Г. Квітка-Основ’яненко згадує про весняні хороводи. «Пограла б з подруженьками у хрещика, пiсеньок би поспiвала» – говорить мати Марусі. Про підготовку до Великодня та розговіння автор говорить детальніше. Зокрема, описує процес приготування паски: «Маруся у великодню суботу сама учинила паску, положила туди яєчок, iмберю, бiбкiв, шапрану, i спеклася паска i висока, i жовта, i ще у печi зарум'янилась». Є в тексті згадка і про те, що Маруся поклала у великодній кошик.
Отож, народні обряди у повісті «Маруся» відіграють важливу роль, адже дозволяють показати життя народу повно, колоритно.