Бібліотека школяра

«Мартин Боруля» Карпенка-Карого: аналіз комедії в п’яти діях

Прагнення Мартина підтвердити дворянство змінює побут, родинні стосунки й плани дітей. Розбери, як судові папери, сватання та остання сцена творять комедію характеру.

Зав’язка: образа і документи

Мартин Боруля — заможний шляхтич-чиншовик, тобто користувач землі, за яку сплачує чинш. Він намагається здобути офіційне підтвердження дворянського статусу. На початку п’єси повірений Трандалєв читає постанову дворянського депутатського зібрання. У ній ідеться про внесення Мартина із сином до родоводу та подання справи на затвердження Сенату. Мартин сприймає проміжне рішення як майже певне дворянство і починає діяти, ніби вже його отримав.

До майнової й станової амбіції додається образа: Красовський принизив Борулю та його сина. Тож Мартин хоче домогтися поваги і захистити власну гідність. Комізм і співчуття виникають разом. Привід зрозумілий, але засіб обрано хибний: Мартин очікує, що судовий запис автоматично змінить людські стосунки й вагу його праці. Через це йому дедалі важче зупинитися.

Коли новий статус перетворюється на домашню виставу

Мартин вимагає нових форм звертання до батьків і перебудовує повсякденні звички, щоб родина мала «панський» вигляд. Найвлучніші комічні моменти виникають тоді, коли нову вимогу запроваджено раптово і ніхто з близьких не розуміє, навіщо вона потрібна. Для глядача видно одночасно звичний сільський побут і намагання поставити поверх нього інші манери.

Таку саму надію Боруля покладає на службу Степана. Син працює канцеляристом земського суду, а батько бачить у його службі початок станової кар’єри. Степанова розповідь про канцелярію показує інший бік цієї надії: службові правила, повторювані заняття й чиновницьке наслідування. Чин сам собою не робить людину здібнішою. Степан приховує, що земський суд скасували, а його залишили поза штатом. Коли це відкривається, зникає ще одна опора батькового задуму.

Марися, Микола і невдале сватання

Марися кохає Миколу, сина Гервасія Гуляницького. Мартин відсуває цей шлюб і розглядає реєстратора Націєвського як вигіднішого нареченого. Для батька вирішальне питання — який чин має претендент. Для Марисі воно інше: з ким вона хоче будувати життя. Тут захоплення паперами перестає бути лише кумедною звичкою, бо зачіпає право іншої людини вибирати.

Націєвський підслуховує, як Мартин і Палажка сперечаються про хрещених для ще не народженого онука. Під час суперечки Мартин перелічує чини й статки можливих кумів: навіть тут він думає про вигоду та суспільне становище. Претендент вирішує, що Марися вже чекає дитину, і тікає. Глядач розуміє, що гостеві забракло контексту. З цієї нерівності знання між глядачем і персонажем виростає комізм ситуації.

Трандалєв і логіка судової тяганини

Трандалєв веде справи людей, інтереси яких суперечать одне одному. Його не цікавить, чи справджується Борулине уявлення про справедливість. Кожний новий крок у справі може означати для повіреного нову оплату. Тому персонаж розширює сатиру за межі одного характеру: він показує середовище, у якому чужі образи й амбіції легко стають джерелом прибутку.

Відмова у підтвердженні статусу пов’язана з розбіжністю в написанні прізвища — Боруля і Беруля. Глядач уже бачив, скільки рішень герой прийняв заради цих документів. Тепер одна літера руйнує його впевненість. Порівняння масштабів — родинні втрати і правописна деталь — становить комічне осердя розв’язки. Разом із тим така ситуація болюча, бо Мартин поставив власну самооцінку в залежність від рішення установи.

Спалені папери й останній вибір

У фіналі Боруля спалює документи і погоджується на шлюб Марисі з Миколою. Дія має практичний сенс: він зупиняє справу, яка виснажила його та близьких, і змінює рішення щодо доньки. Спалення показано на сцені, а не залишено в авторському повідомленні. Завдяки цьому глядач бачить, як герой відмовляється від предмета, що керував його діями від першої появи.

Водночас мрія про вище суспільне становище не гасне в ньому повністю. Наприкінці Мартин говорить про освіту майбутніх онуків і допускає, що вони зможуть здобути дворянство іншим шляхом. Тому фінал краще читати як відмову від конкретної тяганини і примусу в родині. Зміна відбувається у вчинку, а не в цілковитому зникненні всіх попередніх бажань.

Розібрані завдання

Розрізняємо заяву і юридичний результат

Чому початковий папір не дає Мартинові підстав поводитися як безсумнівному дворянинові?

Він містить рішення депутатського зібрання та вказівку подати справу далі. Остаточного затвердження ще немає. Боруля перебудовує життя родини на основі власної впевненості, а не завершеної процедури.

Пояснюємо сценічний жест

Що означає спалення паперів, якщо зіставити першу й п’яту дії?

На початку герой покладає на папери надію на справедливість і повагу. Наприкінці сам їх нищить і погоджується на шлюб Марисі. Так жест замикає композицію і є видимим наслідком зміни рішення.

Самоперевірка

  1. Хто веде Мартинову справу і яку рису суспільства показано через цього персонажа?

    Відповідь і пояснення

    Трандалєв. Він перетворює затяжні судові справи на спосіб заробітку.

  2. Чому Мартин спершу обирає Націєвського замість Миколи?

    Відповідь і пояснення

    Він високо оцінює чиновницький статус Націєвського й майже не враховує, чого хоче Марися.

  3. Яка розбіжність у документах стає вирішальною?

    Відповідь і пояснення

    У документах трапляються форми Боруля і Беруля. Розбіжність ускладнює підтвердження, що йдеться про той самий рід.

  4. Який фінальний учинок стосується особистого вибору Марисі?

    Відповідь і пояснення

    Боруля погоджується на її шлюб із Миколою. Це конкретна зміна в родинних стосунках після відмови від судової справи.

Джерела

Пов’язані теми й тренування

↑ Вгору