Олекса Петрович Стороженко – талановитий український митець XIX століття: письменник, драматург, етнограф. Він народився в 1806 році в селі Лісогори (Чернігівська область). Його батько був дрібним поміщиком. Родина мала давнє козацьке походження. Про козаків Стороженків є записи ще в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII століття.
Коли Олекса ще був малим, сім'я переїхала до містечка Великі Будища. Тому його дитинство минуло на Полтавщині. Вони мешкали в маєтку, який у спадок від родича дістався Олексі та його брату.
Майбутній письменник початкову освіту отримав вдома. Потім його відправили вчитися до «благородного пансіону» при губернській гімназії в Харкові. Там Олекса вивчав іноземні мови, природничі науки. Після завершення навчання хлопець отримав атестат, згідно з яким він був старанним учнем.
Великою подією в житті Стороженка була зустріч з молодим Миколою Гоголем. Це сталося на Полтавщині десь у 20-х роках XIX століття. Для Олекси це була доленосна зустріч, тому що вона вплинула на формування його творчих смаків у майбутньому. Пізніше він напише про подію у своєму есе «Спогад».
У 1824 році Стороженко вступає у Ніжинський кінно-єгерський полк, а в 1825 році стає юнкером. Так починається його довга військова кар’єра.
Військовій службі чоловік присвятив майже 30 років життя. За цей час він пройшов шлях від простого унтерофіцера до поручика і старшого офіцера.
В основному Олекса служив в Україні, часто змінював місця перебування, виконуючи різні завдання. Під час подорожей він займався не тільки службовими справами, але і вивчав життя українських селян, їх побут, звичаї та традиції. Йому навіть пощастило поспілкуватися з колишніми січовиками, від яких він взнав багато історій про Запорізьку Січ. Ці знання стали Стороженку в пригоді під час написання власних творів української тематики.
Як військовий Стороженко брав участь у декількох воєнних кампаніях, під час однієї з них він був контужений. У 1864 році його переводять до Литви, у Вільно.
Вийшовши у відставку, чоловік переїздить до Білорусі, на хутір біля міста Бреста. Тут він став повітовим предводителем дворянства і головою з’їзду мирових посередників. У вільний час Стороженко займався садівництвом, полюванням і рибальством. Чоловік мав міцне здоров’я, багато енергії. За його словами, він володів великою силою - «згинав двогривенні й носив на гору десять пудів».
Стороженко був всебічно обдарованою людиною: малював, грав на віолончелі, займався ліпкою, за що був нагороджений Академією мистецтв.
Не стало Стороженка в 1874 році внаслідок нещасного випадку.
Творчість
Літературний дебют Олекси Стороженка відбувся в 1857 році. Тоді вийшов його роман російською мовою «Братья-близнецы» та цикл творів «Рассказы из крестьянского быта малороссиян».
В романі «Братья-близнецы» розповідається про два покоління родини великобудищанського поміщика Бульбашки, події відбуваються у XVIII столітті. Ідея твору – показати, як нащадки славних предків, таких як Тарас Бульба (опоетизований Гоголем), перетворюються на звичайних Бульбашок. Роман написаний російською мовою, але у нього українська душа. Автор використовує етнографічні описи, історичні алюзії, розлогі змалювання побуту, фрагменти українських народних пісень в епіграфах. Окрім того, в творі зустрічаються українські слова та ідіоми. Все це створює національний колорит в романі.
В циклі творів «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» письменник показує український старосвітський побут, і зображує його в гумористичному плані.
В 1861 році Олекса Стороженко проявив себе як україномовний автор. Його твори починають друкувати в часописі «Основа».
В 1863 році в Петербурзі виходять «Українські оповідання», які Стороженко створив ще в 1850-х роках. Саме ця книга принесла славу письменнику.
На жаль, автор недовго писав українською мовою, можливо через репресії того часу.
Стороженко захоплювався звитяжним минулим нашого краю, поважав простий народ та його традиції, цікавився побутом. Всюди, де бував незвичайний військовий, він збирав фольклор. А почуті ним бувальщини, оповіді, казки ставали основою для його творів.
Україномовна творча спадщина письменника складається з романтичних легенд, фантастичних казок і соціально-побутових оповідань. Тематика творів хоч і не дуже широка, але містить коло тем, важливих для народу: традиції та звичаї, побут, козаччина, віра у надзвичайне, фантастичне.
Серед малої прози митця виділяються такі групи творів: історичні («Голка»); анекдотичні («Вуси»); етнографічні («Дурень», «Два брати», «Скарб»).
На особливу увагу заслуговують гуморески-мініатюри Стороженка. Автор брав за основу малі жанри фольклору (прислів’я, приказки) і художньо опрацьовував їх: конкретизував зміст, надавав індивідуальності образам. Дані твори публікувалися в часописі «Основа» в рубриці «З народних уст».
Проза українського митця часто привертала увагу театральних діячів яскравим сюжетом, розлогими діалогами, колоритними образами. В 1885 році М. Кропивницький інсценізував оповідання «Вуси», і на його основі створив однойменну комедію. Цікаво, що Кропивницький грав у виставі головного героя.
Олекса Петрович Стороженко – український митець і неординарна особистість, що зуміла поєднати сувору професію військового з творчою діяльністю.