Пісня про себе скорочено - Волт Вітмен

Головна / Стислі перекази / Вітмен / Пісня про себе


Поема

(Уривки)

1

Себе я оспівую, себе я славлю,
І що прийнятне для мене, приймете й ви,
Бо кожний атом, що належить мені, і вам належить.
Я блукаю й кличу душу свою,
Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю
літню травинку.
Мій язик, кожний атом крові моєї створені з цієї землі,
з цього повітря;
Народжений тут від батьків, народжених тут від батьків,
теж тут народжених,—
Я, тридцятисемирічний, цілком при здоров’ї,
нині розпочинаю цю пісню
І сподіваюся не скінчити до смерті.
Вірування та школи без господаря,
Відступивши на хвильку, вдовольняються тим, що є,
але не забуті,—
Їх прихищаю, правильні й хибні, хай говорять,
як заманеться:
Природа без стриму сповнена сил первісних.

4

Стрічні й цікаві круг мене,
Перехожі, вплив на мене дитинства, району, міста,
держави, де я живу,
Останні події, відкриття, винаходи, товариства, автори
давні й нові,
Їжа, одяг, приятелі, зовнішній вигляд, компліменті,
податки,
Справжня чи уявна байдужість чоловіка чи жінки,
що я люблю,
Хвороба когось із рідних чи моя власна, погані вчинки,
втрати,
брак грошей, зневіра чи захват,
Битви, жахи війни братовбивчої, лихоманка сумнівних
новин,
неждані події,—
Усе це приходить до мене і вночі й знову іде від мене,
Але все це не Я-

Осторонь метушні стоїть моє Я,
Стоїть раде, привітне, співчутливе, дозвільне, єдине,
Дивиться вниз, випростується чи руку згинає
на незримій опорі,
Голову набік схиляє— цікаво, що ж буде,
Водночас, і в грі, і поза грою, спостерігає,
дивується нею.
Озираючись, бачу, як я пробиваюсь крізь імлу
з мовознавцями та сперечальниками,
Не кепкую, не сперечаюсь,— я спостерігаю та жду.

5

Душе моя, в тебе вірю, моє друге Я не повинне
змалюватися до тебе, І ти не повинна змалюватися до нього.

Побайдикуй на траві зі мною, вивільни свій голос,
Не слова, не музика, не рими потрібні мені, не звичаї,
не казання, хай навіть найкращі,—
Лише люляння голосу твого рокітливого.

Пригадую, ми якось лежали такого ж прозорого
літнього ранку,
Ти притулилась головою мені до стегон
і легко повернулася на мені,
Розкрила мені на грудях сорочку і язиком
припадала до голого серця,
І вгору дотяглася до бороди, і вниз —
до самісіньких стіп.

Десь узялись і вгорнули мене мир і знання,
що все на землі минуще,
І вже я знаю, що Божа рука — це моя обітниця власна,
І вже знаю, що дух Божий — це брат мій рідний,
І що всі чоловіки рожденні — теж мої браття,
і всі жінки — сестри мої та кохані,
І що основа творіння — це любов,
І що незліченні стебла, прямі чи похилі, в полях,
І брунатні мурахи в переходах своїх під травою,
І лишайники моховиті сточених плотів, і купи каміння,
і бузина, й дивина, і лаконос.

11

Двадцять вісім молодиків купається біля берега,
Двадцять вісім молодиків і всі такі дружні,
Двадцять вісім років жіночого життя і всі —
самотні такі.
В неї гарний домок на високому березі,
Вродлива і пишно вбрана, вона ховається за віконницями.
А хто ж із молодиків їй найлюбіший?
Ох, і найнепоказніший із них — вродливець для неї.
Куди ж ви, пані? Адже я вас бачу:
Ви хлюпочетесь там, де й вони, у воді, хоч не вийшли
з кімнати.
Пританцьовуючи й сміючись, пройшла берегом
двадцять дев’ята,
Ті не бачать її, а вона їх бачить і любить.
Блищать у молодиків мокрі бороди, і вода стікає
з довгих чубів,
Дзюрки біжать по тілах.
І так само біжить у них по тілах рука незрима,
Тремтячи, пробігає все нижче від скронь до ребер.
Молодики на спині пливуть, білими животами до сонця,
І не питаються, хто тулиться до них так міцно,
І жоден із них не знає, хто це, задихаючись,
дугою схилився над ним,
І не думає жоден, на кого хлюпає бризками.

12

Хлопець-різник скидає одеж, у якій різав худобу,
чи гострить ножа за прилавком на базарі,
Я сповільнюю ходу, тішачись його дотепною мовою,
я люблю, як він танцює.
Ковалі — вугілля в’їлось у зарослі волоссям груди —
обступили ковадло,
У кожного ковальський молот, усі працюють надворі,
бурхає полум’я в печі.
З притрушеного попелом порога я стежу
за їхніми рухами,—
У них стан гнучкий пасує до рук могутніх,
Опускається молот, він б’є так неквапно,
він б’є так певно,
Не поспішають вони, ударяють по черзі.

Сторінки: [ 1 ] 2 3 4 5 6


Це цікаво: