У Богдана Хмельницького був полковник Морозенко. Він відзначився в багатьох битвах — і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями, і у Львові.
Кажуть, що прийшов він на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком, перетворився зі шляхтича на захисника пригнобленого українського народу. Мав Морозенко розум за десятьох і дуже любив книги. Полюбив мужнього полковника й батько Хмель, і весь народ, а вороги боялися одного його імені. Захотіли будь-що знищити його. Що тільки не робили — і підсилали таємних убивць, і ставили засади — нічого його не бере.
Якось козацько-селянське військо взяло в облогу місто Збараж. Подивився гетьман Хмельницький з висоти — б'ють козаки панство вельможне, аж пір'я летить. Аж ось вельможний пан Ярема Вишневецький попросив прислати в замок послів для переговорів.
Задумалися козаки. Шкода людської крові, треба йти на переговори. А що як Вишневецький щось лихе задумав?
Тоді Морозенко сміливо виступив і попросив, щоб послали його.
Вранці 6 липня 1649 року Морозенко з Богданом ще обдумували, що краще сказати Вишневецькому.
На сивому коні з двома козаками поїхав Морозенко до Збаразького замку. Як побачили вороги, хто їде, скипіли ненавистю. Дали знати Яремі.
Морозенко їхав повільно. Раптом сонце зайшло за хмару, потемніла земля, повіяв вітер. І посипалися зрадницькі кулі на послів Хмельницького. З неба полив дощ, ніби земля плакала за славним лицарем.
Схопили козаки тіло полковника й одвезли до свого табору. Заплакав гірко батько Хмель, наказав урочисто поховати Морозенка. Тяжко сумували воїни, простий народ. Поховали Морозенка під тужний спів, постріли з рушниць, насипали високу могилу, яка й досі видніється біля села Критівці.
Коментар:
Ім'я славного козака Морозенка оспівано в багатьох історичних піснях, думах, легендах та переказах. Саме про нього такі рядки:
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче!
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
У народі завжди поважали сміливих, мужніх, одважних, справедливих людей, які, не шкодуючи свого життя, боролися з ворогами, тими, хто віками визискував народ і користувався плодами його праці. І тепер шанують козацькі могили-кургани, охороняють їх, як пам'ятки минулої слави.