Григорій Квітка-Основ’яненко – основоположник української художньої прози, творець першої соціально-побутової комедії в українській літературі. Дивує, як він встигав займатися і культурною діяльністю, і громадською. До того ж в біографії Григорія Квітки (його справжнє ім’я) чимало цікавих фактів, деякі навіть видаються містичними.
Народився Григорій Федорович Квітка 29 (18) листопада 1778 року на хуторі Основа, що був розташований неподалік від Харкова. Саме назва хутора дала псевдонім, який відомий читачам. Родина Григорія Федоровича була заможною, мала дворянський титул. Відомо, що рід Квітки мав козацьке коріння. Вперше герб Квіток з’явився на Полтавщині, потім один з прадідів письменника переселився в Слобідську Україну. Прадіди Григорія Федоровича були полковниками, пов’язані із заснуванням Харкова.
Коли Григорій Квітка був дитиною, то дуже захворів і втратив зір. Батьки доклали чимало зусиль, аби вилікувати його. Але не тільки на медицину покладалися вони, а й на Бога. Якось відвідав малий Григорій з матір’ю Озерянський храм. Там він помітив світло від ікони Озерянської Божої Матері. Зір відновився. Григорію назавжди закарбувалося у пам’яті це чудо. Він вирішив, що піде у ченці, коли підросте.
Початкову освіту маленький Григорій отримав вдома. Трохи згодом батьки віддали його до Курязької монастирської школи. Батько не хотів, щоб Григорій став священнослужителем, тому в 1793 році записав його вахмістром у кінний полк. На службі Квітка пробув усього 4 роки: у 1797 році він пішов у відставку у чині капітана.
Квітка повернувся в Основу. Тут він насолоджувався природою. Залишилися, наприклад, спогади про те, що письменник любив грати на флейті на природі. У цей період він захопився домашнім театром, разом з друзями розігрував вистави на ярмарках та у великих селах. У сім’ї Квіток також полюбляли влаштовували літературні вечорі. Частим гостем родини був Григорій Сковорода. Коли ж Григорій Квітка був маленьким, то декламував філософу його вірші.
Обмеженість міщанського життя не влаштовувала майбутнього письменника. У 1802 році Григорій Федорович пішов у Курязький монастир послушником. Через три роки він повернувся в Основу. Хоча й за три роки життя у монастирі не один раз навідувався у рідний хутір. Цікаво, що Квітка-Основ’яненко поставив у своїй келії фортепіано, грав на ньому. Звуки флейти також часто линули з його келії.
Після монастирського життя Григорій Федорович знову подався на службу, але вже в 1806 пішов у відставку. Чоловік оселився у Харкові. Тут його увагу привернула громадсько-культурна діяльність. Уже в 1812 році Квітка-Основ’яненка став директором Харківського театру. Цікаво, що саме Григорій Федорович допоміг «перехитрити» цензуру, щоб поставити у Харкові «Наталку Полтавку». Котляревського.
Для постановки треба було отримати цензурний дозвіл. Князь Рєпнін дозволив ставити п’єсу
І. Котляревського тільки в населених пунктах Полтавської губернії. Г. Квітка-Основ’яненко порадив зробити анонс якоїсь старої вистави, а напередодні постановки сказати, що хтось з акторів захворів, і поставити «Наталку Полтавку». Хитрощі вдалися: «Наталка Полтавка» з успіхом була представлена у Харкові.
В цей же період Г. Квітка-Основ’яненко допоміг створити Інститут шляхетних панянок, пожертвувавши на нього кошти. У 1833 році письменник організував відкриття губернської бібліотеки у Харкові. У Полтаві Григорій Федорович заснував кадетський корпус.
Залишив Григорій Федорович і слід в українській пресі. У 1816 році ним було започатковані видання журналів «Украинский вестник» та «Харьковский Демокрит». На сторінках цих видань побачили світ і перші твори Г. Квітки-Основ’яненка. До речі, тоді ж письменник взяв псевдонім Основ’яненко, щоправда підписувався іменем Грицько. Уже в перших творах Григорій Федорович виступив з народною темою, над якою працював усе життя.
З 1827 року письменник почав працювати над драматичними творами, згодом взявся і до прози. Спочатку писав російською мовою, але славу йому принесли україномовні твори, видані у 1834 році у збірці «Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком».
Усього Г. Квітка-Основ’яненко написав майже 80 творів. Твори, написані ним українською мовою, за способом зображення дослідники поділяють на дві групи: сатирично-гумористичні («Козир дівка», Салдацький партрет», «Пархімове снідання» та ін.) та сентиментально-реалістичні («Маруся», «Сердешна Оксана»).
Із 1832 року літературну діяльність Григорій Федорович поєднував із чиновницькою службою. Його було обрано совісним суддею Харкова. Цю посаду Григорій Федорович обіймав упродовж дев’яти років. З 1840 року до самої смерті був очільником Харківської палати карного суду.
З 1816 по 1828 рік Г. Квітка-Основ’яненко був предводителем дворян Харківського повіту, що дозволило йому зробити внесок в освіту та культуру Харківщини.
Не лише громадсько-культурне, але й особисте життя письменника було бурхливе. Він закохався у приму Харківського театру Тетяну Пряженківську. Мати жінки була проти їхнього шлюбу. Тетяна вийшла заміж за іншого, а Григорія Федоровича не відпускала. Квітка мучився у любовному трикутнику, аж поки не закохався в іншу жінку Наталку.
Лише коли Григорію Федоровичу виповнилося 43 роки, він пізнав, що таке справжнє кохання. Щоправда, його другій половині було лише 18 років. Попри юний вік Ганна (так звали дівчину) була рішучою. Вона перша зізналася в коханні. Григорій та Ганна побралися. Подружжя жило спокійно, в злагоді. Квітка-Основ’яненко любив читати своїй дружині, а вона стала для нього другом і порадницею.
Цікаво, що Ганна допомагала чоловікові публікувати твори, зокрема листувалася з видавцями. Жінка взагалі була освіченою, багато читала, тому легко підтримувала культурні бесіди. Не раз Ганна вмовляла чоловіка переїхати до Петербурга, але він відмовлявся.
Улітку 1843 року Григорій Квітка-Основ’яненко помер від пневмонії. Поховано його було на Холодногорівському цвинтарі.