загрузка...

Біографія Вишні Остапа

Головна / Біографії / Вишня Остап


Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зінківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Павло закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінь-кові. Свідоцтво про закінчення двокласної школи надавало йому право зайняти посаду поштово-телеграфного чиновника. Але юний вік (13 років) був цьому на перешкоді. Батько вирішив навчати сина далі. Павло хотів вступити до Глухівської вчительської семінарії, але для цього потрібні були кошти. Тому мати відвезла хлопчика до Києва, де у військово-фельдшерській школі вже навчався старший брат Василь (згодом — відомий український сатирик Василь Чечвянський).
Подальшу освіту Павло здобував у Києві, у військово-фельдшерській школі. По закінченню навчання у 1907 році військовий фельдшер Павло Губенко потрапив до армії, а згодом працював У хірургічному відділенні лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував сам письменник, він не збирався присвятити себе медицині, тому, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філо-логічний факультет Київського університету, але з різних життєвих причин залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній роботі.
У 1919 році Павло Губенко як патріот Української Народної Республіки докладав зусиль до розбудови нової держави, завідував Медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР. В роки громадянської війни, відстоюючи інтереси республіки (Павло Губенко не належав до жодної партії), опинився в Кам'янці-Подільському. Ризикуючи життям, особисто працював у поїздах, що перевозили тифозних хворих. Підтримував їх не лише медикаментами, а й морально, розважаючи хворих смішними анекдотами, які сам і складав. Саме тоді з'явилася у газеті «Народна воля» його перша публікація за підписом Павло Грунський. Загалом у цей період на сторінках кам'янець-подїльських газет надруковано 21 твір молодого автора.
Наприкінці 1919 року Павло Губенко повертається до Києва і працює у видавництві «Книгоспілка». Невдовзі його заарештовано й засуджено на три роки. І тільки завдяки клопотанням В. Еллана — звільнено.
У жовтні 1920 року Павло Губенко вже в Харкові. З квітня 1921 р., коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочинається період його активної творчості й систематичних публікацій у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 р. в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!»).
Остап Вишня брав участь у громадській роботі та у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з В. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний перець» (1922) і продовжив працю в цьому журналі у 1927 році, коли було поновлено його вихід.
Молодий журналіст і письменник Остап Вишня майже щодня друкувався на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань. Матеріалом для його творів було саме життя. Слово гумориста мало надзвичайну популярність. Одна за одною виходять збірки творів письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому йсумне», «Реп'яшки», «Вишневіусмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Вишневі усмішки кооперативні» (1927), «Вишневі усмішки закордонні» (1930) і деякі інші. У 1928 і 1930 роках двома виданнями вийшло зібрання «Вишневих усмішок» у чотирьох томах. Твори письменника друкуються в перекладах російською та іншими мовами народів СРСР.
О. Вишня здобуває визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Письменник гостро висміює злободенне (віджиле, чуже й вороже народові) і гаряче підтримує все нове і прогресивне на виробництві, в побуті, культурі, в громадському житті, духовному бутті людини.
25 грудня 1933 року гуморист був звинувачений в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на товариша Пости-шева під час жовтневої демонстрації, і незаконно репресований (в той період було репресовано всіх літераторів сатирично-гумористичного жанру). До 1943 року письменник спокутував нікому не зрозумілу «провину» перед народом в Комі АРСР, в Ухті, недалеко від Воркути, в інших таборах.
Відбуваючи покарання, в 1934 році письменник написав російською мовою 22 публіцистичні нариси про людей ухтинського табору під назвою «Материалы к истории ухтинской экспедиции».
До творчого життя письменник зміг повернутись лише в 1944 році. В нещодавно звільненому від фашистських окупантів Києві письменник написав перший після повернення твір — «Зенітка», опублікований в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 року.
Письменник повертається до творчого життя, про що свідчить збірка його політичних фейлетонів і памфлетів «Самостійна дірка» (1945), книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.
Після Великої Вітчизняної війни О. Вишня — член редколегії і співробітник журналу «Перець», член правління Спілки письменників України.
Лише у 1955 році Остап Вишня був офіційно реабілітований судовими органами.
Табори підірвали здоров'я письменника, але до останніх днів життя він не залишав літературної творчості.
Помер Остап Вишня 28 вересня 1956 року.
Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору.
Літературна спадщина Остапа Вишні — це тисячі гуморесок-усмішок у пресі на злободенні теми дня. На вимоги читачів значна частина газетних «усмішок» Вишні видавалась окремими збірками великими тиражами і по кілька разів. Лише в 1928 році вийшло коло 25 збірок «Вишневих усмішок», а 1928 — було видано чотирьохтом-не видання вибраних усмішок.
Деякі твори Остапа Вишні грали роль скорострілів у боротьбі з русифікацією 20-х років. Одним з таких творів була гумореска Остапа Вишні з приводу виступу наркома освіти РСФСР А. Луначарського, спрямованого на русифікацію Кубані. У гуморесці, написаній на зразок легендарного листа запорожців до турецького султана, кубанські козаки пропонують російському наркомові те ж саме, що й запорожці пропонували турецькому султанові. Вже Вишня давно сидів у найвіддаленішому концтаборі НКВД, а партійна преса все ще лютувала з цього приводу. Але найбільше Вишня атакував власні недоліки.
Крім власного жанру — усмішки — і фейлетону Вишня започаткував власний тип гумористичного нарису, оповідання і навіть новели.


Це цікаво:

загрузка...