Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

Твір на тему: Шевченко і сучасність

Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.
У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через півтора століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?
Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника... Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких замовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все Думати і піклуватися про свій народ?
Знаємо і те, що Шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. Але, як не дивно, не звертаємо уваги на один промовистий факт, що, здається, лежить на поверхні. Маю на увазі зовнішність нашого поета. Ми змалечку звикли до портретів похмурого дідуся у хутряній шапці та з густими вусами. Змалечку знаємо, що то — «дідусь Шевченко». А чи замислювався хтось: а скільки ж років тому дідусеві? Тарас Шевченко помер у 47 років, отже, на тих славнозвісних портретах йому років 44—46 (зараз не настільки важливо встановити точну дату написання того портрета, бо ми говоримо дещо про інше). Так чому ж чоловік у розквіті своїх сил виглядає, як старенький дідусь? Відповідь, безперечно, теж проста: винні все ті ж роки кріпацтва, заслання, солдатчини, винні хвороби. І незважаючи на все це, Шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну.
Саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 150 років, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але я твердо повторю: твори Тараса Шевченка є актуальними і сьогодні.
Згадаймо його славнозвісне: «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями, бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами». Не думайте, що поет постає тут «росіяноненависником», адже москаль для нього — не синонім росіянина, а солдат московської армії. І застерігає він тут тих дівчат, які довірливо віддаються першому коханню, ламаючи тим своє життя назавжди. Скажете, що жінка у XIX і XXI столітті має абсолютно різний статус, різні можливості, і наша сучасниця може з гідністю вийти з ситуації, яка поставила б у глухий кут дівчину XIX століття? Не сперечаюся, однак трагедія обманутої жінки і сьогодні викликає співчуття, тому багатьом дівчатам варто прислухатися до застережень поета.
А вічна тема материнської любові? Невже хтось байдужно прочитає рядки про неї?

У нашім раї на землі
Нікого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим —

читаємо у вірші Т. Шевченка. Скільки стоятиме світ, стільки будуть поети славити красу матері, славити її віддану жертовну любов до дитини. І Марія, наймичка, «слєпая» завжди будуть викликати у людей пошану і співчуття.
А тепер звернемося до громадянських мотивів творчості поета.

Нема на світі України,
Немає кращого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати кращого добра,
Добра святого —

дорікає Шевченко своїм землякам. А наші сучасники також нерідко шукають «кращого добра» по закордонах, розпродаючи при цьому Україну по шматках. І до сьогодні не знають своїх коренів, і логоджуються з тим, що ми — «моголи або слов'яни» — байдуже, аби був прибуток. І тому й досі повторюємо за поетом сповнені болю й гіркоти слова:

Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
її розпинають.

А поема «Кавказ», на жаль, ще довго не втратить своєї актуальності. Вона була написана у 1845 році, коли царська Росія вела на Кавказі загарбницьку війну. Минуло багато-багато десятиліть — і що ми бачимо?

А поки що течуть ріки,
Кривавії ріки!

Війна в Чечні болем відгукується в серцях не лише мільйонів росіян! а і всіх тих, хто співчуває людському горю, людським нещастям. І течуть, течуть криваві ріки в горах Кавказу...
Чи переконалися ви в тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя? Отож давайте частіше звертатися до «Кобзаря», шукаючи в ньому відповіді на болючі питання сучасності, адже недаремно закликав поет:

Учітесь, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь...

А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря?


по темі:

  • Право називатися людиною
  • Мовні права й обов`язки громадян України
  • Як Україна здобула незалежність?
  • Про межі добра і зла
  • Хай б`ється зелене серце природи


  • категорія: твори з української мови / твір на тему: Шевченко і сучасність