І. Карпенко-Карий написав трагікомедію «Сто тисяч» у 1889 році на хуторі Надія, поштовхом до написання стали реальні факти з соціального життя Єлисаветграда, про існування яких згадувала й дружина письменника у своїх листах. Наприклад, вона розповідає про такий випадок, коли пройдисвіт продав папір замість фальшивих грошей. Такого в тогочасному суспільстві було дуже багато, такі випадки були характерними для епохи.
В основі п’єси лежать реальні факти, які були відомі на півдні України, зокрема в той час було багато шахраїв-фальшивомонетчиків, для яких гроші стали основною метою життя. У творі показано образ господаря, який втрачає свої моральні якості та принципи в погоні за грішми, в прагненні розбагатіти. Автор створює трагікомічну ситуацію в фіналі.
Карпенко-Карий не обмежився поодинокими випадками шахрайства, він описав їх як соціальне явище, показав у сатиричній трагікомедії цікаві характери, розкрив їхню жадобу до збагачення.
Перша назва п’єси – «Гроші», згодом вона отримала назву «Сто тисяч», яка відображала основну концепцію твору. Через рік після написання трагікомедія була інсценізована, головну роль Герасима Калитки виконував сам Карпенко-Карий. Письменник утвердив жанр сатиричної трагікомедії, показав найрізноманітніші соціальні прояви, особливості внутрішнього світу персонажів різного плану.
У п’єсі узагальнено життя українського пореформеного села 80- 90-х роках XIX ст. Автор зображує реальні події того часу: поміщики, які не змогли пристосуватися до нових умов життя та вести власне господарство, потерпали від розорення, в той же час їхні землі скуповували заможні селяни. Таким чином, почалася нова соціальна диференціація, з’явився новий прошарок суспільства, який називався сільською буржуазією.
Тематика п’єси була продовжена у іншій комедії Карпенка-Карого Хазяїн. У ній жадоба висміювалася як негативне соціальне явище суспільства. Автор показує прояви взаємин між людьми, особливості їхнього внутрішнього світу в контексті загальнолюдських та національних цінностей. Такі проблеми були актуальними на той час і зараз також актуальні.
Тема, заявлена Карпенко-Карим, є вічною у просторі світового мистецтва, автор твору показав себе як прекрасний драматург, глибокий знавець психології людей та майстер діалогів, сатиричних замальовок, за яким стоїть глибокий смисл.
Перша екранізація в 1958 році, постановка була створена на Київській кіностудії імені О. Довженка за сценарієм режисера Гната Юри. Репертуар столичних та місцевих театрів збагатився такою чудовою п’єсою.
Отже, Карпенко-Карий просто не міг не розглянути таку актуальну проблему як шахрайство, оминути таке соціальне явище, тому варто сказати про важливість його діяльності не тільки для літератури, але й для театру та драматичного мистецтва в цілому. Письменник зробив великий вклад в українську культуру, варто відзначити соціальну гостроту п’єси та її соціальну значущість для українського суспільства.