Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

Загальна характеристика повісті «Перехресні стежки» Івана Франка

Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки» з життя інтелігенції. Назва твору символізує «перехрещені» життєві шляхи персонажів. Кожен із героїв повісті є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національностей. Життєві перехрестя залишають свій відбиток на їх внутрішньому світі.
Проблематика повісті надзвичайно широка. Це соціальні проблеми добра і зла, особистості і народу, бідності і багатства, людської гідності і духовної ницості, людини і закону.
У цьому соціально-викривальному творі Франко розкриває взаємозв'язки українського селянства та інтелігенції, стосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я і затурканості селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків, безправ'я жінки в суспільстві.
Автор намагається художньо вирішити проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові.
Новим образом в українській літературі був образ адвоката Євгена Рафаловича — представника демократичної інтелігенції. Він захищав права передового селянства, боровся проти повітової адміністрації, поміщиків, лихварів та інших п'явок, що жорстоко експлуатували трударів-бідняків. Він виїздив у села, виступав на судових процесах, організовував селянські віча, на яких присутні розповідали про кривди і утиски з боку панівної верхівки. Головним своїм завданням Рафалович вважав пробудження у селян свідомості та політичної активності.
Розкриваючи тему боротьби справедливості з жорстокістю і насильством, автор через образи Рафаловича і Стальського показує необ'єктивність тверджень окремих самозамилуваних українських патріотів про однорідність національної еліти.
Правдошукацтву народного адвоката Рафаловича протиставляється цинічність і моральний садизм Стальського, якому байдужі суспільні інтереси і який жорстоко знущається над дружиною Реґіною. Об'єктивна оповідь підсилюється ліричними авторськими відступами, у яких яскраво проявляється позиція письменника.
Прототипом Євгена Рафаловича послужив Євген Олесницький — адвокат і громадський діяч, який був чудовим промовцем. Усі події в повісті відбуваються навколо головного героя.
Сюжет твору розгортається двома лініями: перша — це показ важкого життя зубожілого галицького селянства; друга — зображення громадської діяльності адвоката Євгена Рафаловича, який постає носієм головної проблеми твору.
Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгеном Рафалови-чем, який приїжджає працювати в одне з міст Галичини. Він пробуджує свідомі почуття солідарності у селян, шукає поліпшення долі народу, невтомно викриває державну бюрократію. Євген користується в житті девізом: «Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?»
Вкладаючи свої думки в уста адвоката Рафаловича, автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своїх прав. І. Франко, створивши новий образ повсталої селянської маси, що бореться за свої права, ніби підштовхує народ до політичної боротьби за соціальні й національні права. Письменник знайомить нас із селянами — героями твору — не в ідилічній сцені на тлі природи, а на лаві підсудних у залі карного суду, де їх притягли до відповідальності за аграрний бунт.
До жорстокої протидії з боку влади Євген готував себе заздалегідь, проте він не міг передбачити, що «перехресні стежки» життя зведуть його з Реґіною — юнацькою любов'ю, тепер — заміжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму. Ця жінка уособлювала його молодечий ідеал, а тепер виявилася блідою копією того ідеалу. Така зав'язка сюжету Франкового твору.
Розв'язок у ньому дві: любовна лінія закінчується трагічним фіналом (смерть Реґіни); лінія ж боротьби має обнадійливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мірою вплинути на обставини.
У повісті автор подає правдиву, глибоко психологічну характеристику «руського», тобто українського села, мешканці якого — люди темні, затуркані, залякані, безправні. Неосвічені, наївні та довірливі селяни не вміють захистити себе, не знають, кому вірити. Вони так звикли до свого пана, що не розуміють, як самі могли б керувати майном, прибутками.
Утім, письменник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича він бачить їхні розумні погляди, чує розсудливу й дотепну мову, Ці якості найяскравіше розкриваються під час селянського віча. Для селян віче — школа політичного життя, самозахисту, можливість згуртувати сили. Виступ Рафаловича перед селянами — свідчення щирого вболівання за їхні інтереси. «Браття селяни! — говорив Євген. — Покажім, що ми не діти, що не дамо водити себе за ніс. Не даймо загарбати своєї кервавиЦі. Піднесемо грімкий голос проти всього панського замаху на наше добро...»
Зрозуміло, що в подібних епізодах твору устами Євгена Рафаловича промовляв до читачів сам Іван Франко.


категорія: реферати / реферати з літератури / Загальна характеристика повісті «Перехресні стежки» Івана Франка