Колись були великі набіги.
Оце що по степу могили, - тут було все стоять верхові козаки і виглядають орду.
Як тільки побачать здалеку куряву або звір біжить звідки, - ото вже й знай, що орда недалеко. Козаки тоді й дають знати в слободи або кошовому.
Вночі, було, припаде козак до землі та й слухає. Як стугонить земля, то ото суне орда. Тоді запорожці розкладають па могилах вогнища, а самі - на коней та й скачуть до свого стану. Поки добіжать, то кошовий уже й на коні грає, уже й литаври гудуть.
Як козаків велика сила, то орду, було, не пустять у слободу, а стрічають її в степу. Де зустрінуть, там її й виколять.