загрузка...

Весілля

Весільне дійство являло собою величну народну оперу: у ньому завжди були три жіночі хори (дружок, світилок, свах;, у деяких місцевостях - один парубоцький. У хорових піснях пояснювався зміст і значення кожного обряду, величалися молодята. їхні батьки та челядники.

Часом між хорами спалахували словесні поєдинки жартівливого характеру. Між весільними обрядами хори співали народні пісні різного змісту - застольні, баладні, любовні, козацькі, жартівливі, танцювальні та ніші, не пов'язані з весіллям. Чоловіки виконували, як правило, розмовні монологи та діалоги.

Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізмі!, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного й рослинного світу. Так, молода порівнювалася із зіркою, ягідкою, ластівкою, сонечком; називалася княгинею, царівною, королівною, панночкою. У звернених до неї піснях звучали й радість з приводу поєднання її долі з долею коханого, і смуток за привільним дівоцтвом, біль довічного розлучення з рідними. Молодого величали князем, царенком, королевичем, паном, соколом, ясним місяцем.

Весільні пісні численні. Відомий український етнограф і фольклорист П. Чубинський у 1869 - 1870-х роках записав 1943 весільні пісні, але в народі їх, звичайно, набагато більше.

Обов'язковими учасниками весілля були також музики - невеликі оркестри, найчастіше з двох інструментів (скрипка, бубон) чи з трьох (скрипка, бубон, кларнет або цимбали). Музики акомпанували хорам, грали до танців, супроводжували весільний поїзд.

Весільне дійство поділялося на акти, кількість яких була неоднакова в різних регіонах України. Розглянемо коротко основні з них.

Заручини. Вони відбувалися задовго до сватання - звичайно місяців за два-три. Часом батьки, з господарських міркувань, заручали дітей ще в ранньому віці. Але найчастіше хлопець, умовившись із дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком ішов у її сім'ю домовлятися. Коли батьки дівчини згоджувалися на одруження, то домовлялися про час сватання. Якщо хлопець був з іншого села, батьки зарученої їхали на оглядини, що було не обов'язковим, але окремим актом весілля.

Потім відбувалося сватання. Воно досить докладно описане в повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся».

Підготовка до весілля могла тривати від кількох днів до трьох місяців (іноді більше). У цей час у сім'ї зарученої готували віно (придане). Обидві родини купували подарунки, різали бичка або порося, птицю, випікали багато хліба, готували різні страви (їх мало бути до двадцяти), прибирали в хаті, опоряджали садибу. Молода з дружками, молодий з боярами, співаючи пісень відповідного ;місту, ходили по селу й запрошували родичів на весілля. Обряд і.шросин полягав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або напечений кланялися господарям, цілували їхню руку й говорили: - Просили батько, просили й мати, і я прошу на моє весілля». Ті цілували молодят у ГОЛОВУ, бажали щастя й добра, обіцяли прийти.

Усіх учасників і гостей бувало 50 - 60 осіб.

Коровай. Для випікання його запрошувалося від трьох до семи шанованих молодих жінок, які жили із своїми чоловіками в повній злагоді (розведених і вдовиць не брали). Короваї пекли в хаті і молодого і молодої. Коровайниці приносили борошно, яєчка, і орілку, масло. Роботою їхньою керував старший сват: благословили МІСИТИ тісто, вливати в нього трохи горілки, бгати коровай, садовити в піч, виймати й виносити в комору.

Коли тісто було готове, розкатували корж (підошву) діаметром один аршин (75 см), на який один біля одного наліплювали різні кпроби з тіста - шишки, фігури птахів і тварин, квіти, сонце, місяць гощо. Посередині викладалася найбільша шишка, в яку втикали іііі або п'ять стулених докупи свічок. Запаливши їх, просили якоюсь кучерявого (отже, щасливого) хлопця вимести піч віником і посадити коровай дерев'яною лопатою. Разом з короваєм і окремо випікали численні зироби з тіста.

Всі етапи виготовлення короваю або здоби супроводжувалися піснями, в яких славилося борошно «з семи хат», вода «з семи кришінь», «сім курок», піч (її «золоті плечі»). Закінчивши роботу, коровайниці частувалися і розходилися.

Гільце. У суботу вранці молода із старшою дружкою скликала дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив'язували букетик з колося. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі протягом усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри в хаті молотого. Обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім'ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які потім пришивали до шапок молодого та бояр.

Дівич-вечір - це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Під троїсті музики попи співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У звертанні до матері питали, чи не надокучила їй дочка своїми примхами. Якщо заміж ішла сирота, у піснях запрошували¬ся па весілля її батьки, а вони «відповідали», що не можуть устати, бо «сира земля на груди налягла». На весіллі у сироти були «посажені» (названі) батьки - близькі родичі.

Молода посланцем передавала молодому згорнену й перев'язану стрічками сорочку, яку вона сама пошила й вишила. Цю сорочку молодий мав одягти на весілля. У деяких місцевостях на дівич-вечір приходив і молодий, брав сорочку, а нареченій дарував щось з одежі.

Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу: брат розплітав і мастив медом косу; дружки прикрашали її стрічками, монетами, вкладали часник (як оберіг від напасті), надівали вінок і вельйон (рід фати), вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її нареченого.

Приходив молодий, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга її гладенька); просили батьків благословити їх. Батько знімав з божниці ікону Спаса, мати - Богородиці; тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: «Бог благословляє, і я благословляю на щастя, па здоров'я, на довгі роки».

Молодята йшли в церкву вінчатися. Всі учасники весілля, співаючи пісень, рушали за ними. Коли поверталися назад, відбувався обряд зустрічі молодих: батьки виходили напроти них з хлібом і сіллю па рушнику; мати, стоячи на порозі у вивернутому кожусі (щоб посіви були густі, як вовна), обсипала молодих і челядь збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були).

Завівши в хату, молодих садовили па посад (місце під божницею) на вивернутий кожух. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву молодої - її рід.

Світилки запалювали свічки, починалось частування. Хори співали до кожної страви, яку подавали мати й родички, жартівливих пісень: «борщ укипів на льоду», для каші «з помийниці воду брали», курку чи гуску «непатраними давали» тощо. Відбувалися й переспіви між хорами: дружки висміювали бояр за ненажерливість («півтора вола з'їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки») або звинувачували в крадіжці («їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню - дівкам на вечерю»). Хор світилок чи бояр запевняв, що цього не було, бо вони «роду королівського», і висміювали дружок (у них «зуби з редьки», старша дружка «тлуста, як капуста», інші - «кістками торохтять», бо такі худі). Діставалося й сватам («убогі, безногі, недолугі»), свахам («сороки на лозі», «свахи-нетіпахи»), світилкам («шпильки в стіні»). Пісні поважного змісту співали до молодих та батьків.

По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, за крайки якої вони бралися, і виводив у двір; за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей.

Молодий їхав додому ще сам; його зустрічали батьки з хлібом і сіллю, обводили навколо діжі, поставленої посеред двору (щоб завжди був хліб у молодят); мати обсипала сина й бояр збіжжям, змішаним з горіхами, тощо. Зайшовши до хати, частувалися, а потім їхали до молодої, всю дорогу співаючи.

Стоячи па воротях молодої, парубки, «озброєні» палицями, люшнями, голоблями тощо, не пускали поїзжан у двір; починалася боротьба за ворота, але все закінчувалося мирно: молодий частував парубків горілкою або давав гроші, і вони пропускали його у двір. Але па хатньому порозі мусили знову затримуватися. За столом сидів рід молодої, а її, схилену до столу, покривали хусткою, зверху ставили хлібину з дрібкою солі. Починався обряд викупу молодої, яку «продавав» її брат. Відбувався торг.

Потім починалося частування, далі - обмін родин подарунками; матерям - очіпки або чоботи, батькам - шапки, сестрам - черевики, братам - пояси, родичам - хустки, стрічки тощо. Молодятам гості, бояри, свати дарували всілякі предмети, потрібні в господарстві, або гроші, часом - телят, поросят, птицю. Старший боярин виконував обряд роздачі короваю: найбільшу шишку зрізав і давав батькам, вироби з тіста по шматочку - учасникам і гостям, а «підошву» - музикам.

Найдраматичніший момент весілля - прощання молодої з батьками та родом. Вона сама або хор співали пісні-подяки батькові, матері, родичам, а ті бажали їм здоров'я, щастя, достатку. Приданки та бояри в цей час з дозволу старшого старости виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке начиння. А челядь молодого нишпорила по господі й «крала» для молодого на нове господарство все, що траплялося, під руку: макітри, миски, ложки, лопати, курей, ягнят, поросят. Челядь молодої ганялася за ними, відбираючи загарбане. Зчинялася метушня, крики й жартівливі лайки лящали на все село.

Виводили у двір молодих, молода ще раз прощалася з родом, усі плакали, бажали добра. Старший боярин або сват брав молоду за руку й співав, що тепер плачі їй не поможуть - треба їхати, бо вона вже відрізана від свого роду. Садовили молоду на передній віз, укритий поверх соломи килимом. Молодий кидав їй під ноги курку (щоб була ретельною господинею); злегка бив її арапииком, приговорюючи: «Кидай батькові норови, а бери мої», сідав поруч з молодою. Мати молодої брала коней за поводи і виводила за ворота. Хори співали «од'їзної»; за першим возом рушали і поїзжани. Усю дорогу весільна челядь співала різних пісень. На шляху та біля воріт молодого вже палали спопи, через які поїзжани мали швидко перескочити (відгомін язичницького обряду «очищення вогнем»). У дворі батько й мати молодого зустрічали хлібом-сіллю, вели в хату. Проходячи повз піч, молода кидала туди курку, яку смажитимуть завтра. Знову з піснями, жартами й музикою відбувалося бенкетування, а молодих відсилали відпочивати.

Комора - приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості, а для батьків - ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей відповідно нормам звичаєвого права. Коли виявлялося, що молода зберегла дівоцтво, її величали в піснях, хвалили батьків, несли в комору печену курку, різні смачні наїдки й иаиитки.

Коли ж виявлялося, що молода «нечесна», вона мусила терпіти побої і тяжкий глум: суджений та брат били її арапником; хори ганьбили необачну в сороміцьких піснях, замикали до ранку в коморі саму, не давали їсти. Вранці посилали до її родини челядників молодого, які висміювали батьків.

Якщо ж молода признавалася в своєму «гріху» ще до комори або її суджений брав провину па себе й обоє просили у всіх присутніх пробачення, то, присоромивши молоду в піснях, прощали; але батьків однак ганьбили.

Покриття - один з найзворушливіших моментів весілля. Воно відбувалося вранці в понеділок. З піснями і примовками дружки знімали з чесної молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці; горілкою промивали косу; жінки надівали на голову очіпок, пов'язували зверху наміткою або хусткою. Перед покриттям «нечесної» молодої стрічки рвали, вінок кидали долі й топтали ногами.

Перезва. Пізніше весь рід молодого прямував до нових сватів. Після частування дружки мили руки, молилися Богу, за дозволом свата розрізували коровай, привезений від молодого; під спів хорів по шматочку роздавали всім присутнім.

Після танців увечері всі розходилися.

В одних місцевостях на цьому весілля закінчувалося, в інших -тривало до наступної неділі.

Циганщина. У вівторок сходилися до хати молодого. Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки - чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а хто - за ними, крали борошно, гречку, гусей, курей тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; па вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця. Робилися також вистави окремих ігор-п'єс, найчастіше «Піп і смерть» та «Млин» (виконавці ролей рядилися і гримувалися). У хаті молодого рогачами, кочергами, граблями скородили стіни, обдирали піч ідцоб завдати молодій роботи, перевірити її вміння опоряджати житло) На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили оатьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село її вивертали в пилюку на дорозі або в найбільшу калюжу. У різних місцевостях, залежно від весільних звичаїв, артистичного обдаровання учасників і гостей подібні витівки були найрізноманітнішими.

В інші дні весільні гості ходили на частування від одних родичів до інших; при цьому гулянки проходили чинно й мирно, але пісні й музики не вмовкали.

Виникнувши ще в первісному суспільстві, весільні обряди та пісні створювалися колективним агтором - народом протягом віків. Кожна наступна епоха накладала на них свій відбиток: текст чаріювався, вносились доповнення або скорочення в обрядові дійства, прозові діалоги й монологи пісенні тексти. Це зумовлювалося певними змінами в самому житті, психології людей, віруваннях, родинних і суспільних відносинах тощо. Українське весілля олизьке до російського та білоруського, оскільки походять вони з одного джерела - давньоруського весілля.

Деякі відомості про давні форми шлюбу слов'ян зафіксовані ще в літописах. Найдавніші записи українського весілля зроблені Г.-Л. де Боплапом, французьким військовим інженером, що в 1630- 1648 роках перебував на службі у польського короля. У книжці «Опис України» він розповів про весільні звичаї та обряди того часу. Один з перших українських фольклористів І. Калиновський, родом з Сумщини, в 1777 році видав окремою книжкою «Описание свадебных украинских простонародных обрядов». У польському журналі в 1805 році надруковано працю галичанина І. Червіпського «Сватання, весілля і родини у люду руського на Русі Червоній...» (тобто в Галичині). Значно докладніші описи весілля другої половини XIX ст. зроблені П. Чубинським, І. Франком, М. Лисенком, Б. Грінченком. Після Жовтневої революції подібні записи робили багато фольклористів.

У радянські часи народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами - заручини, сватання й саме весілля; старі обряди майже чіикли, пісні й музика забулися.

Весільні обрдди, звичаї, пісні відображені в багатьох літературних творах; деякі з них вивчаються в школі за програмою.

Знайомство із зразками народної драматургії дасть змогу учням наочно переконатися в тому, що український фольклор та писана література завжди перебували в тісних зв'язках.

загрузка...

Дивись інші народні драми:

  • Подоляночка
  • Оранка звірами
  • Ой летять галочки у три рядочки