загрузка...

Втеча тьох братів із города Азова, з турецької неволі

Головна / Усна народна творчість / Народні думи / Втеча тьох братів із города Азова, з турецької неволі


Ой то не пили, то пилили,
Не тумани вставали, -
Як із землі турецької, -
Із віри бусурманської,
З города Азова, з тяжкої неволі
три братики втікали.
Ой два кінними, третій
піший-пішениця,
Як би той чужий-чужениця.
За кінними братами біжить він,
підбігає, Об сирі коріння,
об білі каміння
Білі ніжки свої козацькі посікає,
Кров'ю сліди заливає.
Ой до кінних братів добігає,
Коней за стремени хапає,
Слізьми поливає,
Словами промовляє:
«Братики мої рідненькії,
Як голубоньки сивенькії,
Станьте, конів попасіте,
Мене обіждіте,
Із собою візьміте,
До городів християнських хоч мало
підвезіте». Тії брати теє зачували,
Словами промовляли:
«Братику ти наш рідний,
Як голубоньку сивий!
Гей, ми і самі не втечемо,
І тебе не візьмемо.
Буде з города Азова погоня вставати,
Тебе, братику, минати,
Будуть в тернах да в байраках
На спочинках минати,
А нас будуть, кінних, доганяти,
Стріляти, рубати
Або живцем в гіршу неволю
завертати». Теє промовляли,
Оттіль побігали.
Найменший братець,
піший-піхотинець,
За кінними братами уганяє,
Коні за стремени бере, хапає,
Дрібними сльозами обливає,
Словами промовляє:
«Братики мої рідненькі,
Голубоньки сивенькі,
Не хочете ви мене з собою брати,
- Назад коней завертайте,
Із піхов гострі шабельки виймайте,
Мені з пліч голівоньку здіймайте,
Тіло моє порубайте,
У чистім полі поховайте,
Звіру да птиці, туркам на поталу
не подайте».
Тії брати теє зачували,
Назад коней завертали,
Словами промовляли:
«Братику наш милий,
Голубоньку сивий,
Що це ти кажеш,
Наше серце ножем мов
пробиваєш.
Руки наші на тебе не здіймуться,
І шабельки на дванадцять частей розсиплються,
І душа наша гріхів до віку вічного не відкупиться:
Зроду, братику, сього не чували,
Щоб рідною кров'ю шаблі
промивали Або гострим списом оброщеніє
брали». «Прошу же вас, братця,
Хотя ж ви до мене одно милосердіє майте:
Будете в терни да в байраки в'їжджати,
В запилі тернове верховіття стинайте,
На дорогу покидайте:
А нехай же я буду знати,
Куди за вами, кінними братами,
тікати». Уже два кінні козаки
В терни да в байраки в'їжджали;
Середульший братець милосердіє має,
- В запилі тернове верховіття стинає,
На дорогу покидає,
Найменшому брату признаків
зоставляє:
«А нехай же і він буде знати,
Куди за нами до отця, до матері,
до роду тікати».
З тернів да з байраків виїжджають,
На полівку взбігають,
На степи високі,
На шляхи Широкі,
На дороги розхильні.
Тоді середульший братець велике
милосердіє має,
До старшого словами промовляє:
«Що ти, брат, знаєш,
- давай ми
з себе сині жупани скидати,
Червону да жовту китайку
Найменшому брату признаків зоставляти:
А нехай же і він буде знати,
Куди за нами, кінними братами, тікати».
Старший братець ізгорда словами промовляє:
«Що мені за вдобство своє турецьке
добро на шматки рвати
Та по шляху розкидати,
Найменшому брату признаків
зоставляти? Він і жив і здоров буде,
Так без всяких признаків додому прибуде».
Середульший братець велике милосердіє має,
У себе червону та жовту китайку видирає,
На дорогу стеле-постилає,
Найменшому брату признаків
зоставляє: «Нехай же він буде знати,
Куди за нами до отця, до матері,
до роду втікати!»
Тоді ж то середульший братець милосердіє мав,
До старшого брата словами промовляв:
«Тут, брате, води погожі, трави хороші,
Очерети вдобиі,
Станьмо, конів попасімо,
Мало-немного обіждімо,
Чи не прийде до нас
піший-піхотинець?» Старший братець
ізгорда словами
промовляє: «Чи іще тобі турецька каторга
не увірилася,
Сира сириця в руки не в'їдалася.
Ото як будеш найменшого брата
піджидати, Буде з города Азова
велика погоня вставати,
Його буде, пішого, на спочинках минати,
А нас буде, кінних, доганяти,
На три штуки рубати
Або живцем у гіршу неволю
завертати». Найменший братець,
піший-піхотинець,
У терни да в байраки убігає,
Тернове верховіття ізнаходжає,
Бере в руки, хапає,
Дрібними сльозами обливає,
До серця козацького молодецького прикладає:
«Ой тут же мої братики проїжджали,
Велике на мене милосердіє мали,
Мені на дорогу признаків покидали».
Біжить він, підбігає,
Із тернів да з байраків, із мелюсів
вибігає, На полівку збігає:
Нема ні тернів, ні байраків
Да ніяких признаків,
Тілько поле леліє,
На йому трава зеленіє.
Біжить він, підбігає па степи високі,
На шляхи широкі,
На дороги розхильні,
Червону да жовту китайку
знаходжає, Бере в руки, хапає,
Дрібними сльозами обливає,
До серця козацького молодецького прикладає,
Словами промовляє:
«Недурно сяя китайка по шляху валяє,
А видно, моїх братів живих на світі немає,
Видно, з Азова велика погоня вставала,
Мене в тернах та в байраках
па спочинках минала,
А моїх братів доганяла,
На три штуки рубала
Чи живих у гіршу неволю завертала!
Ой якби міг би я знати,
Чи моїх братів постріляно, чи порубано,
Чи живих у руки забрато,
- Гей! Да пішов би я по степах
блукати, Тіла козацького молодецького
шукати, Тіло козацьке молодецьке
ізнаходити, В чистім полі поховати,
Звіру да птиці на поталу не подати».
Біжить він, підбігає,
Аж тільки своїх братів слідочки
забачає. Побило козаків в полі
Разом три недолі:
Перва недоля - безводдя,
Друга недоля - безхліб'я,
А третя - буйний вітер із ніжок валяє.
До Савур-могили доходжає,
На Савур-могилі безпечно одцихать лягає,
Із неба води й погоди дев'ятого дня дожидає.
Що туда до його вовки-сіроманці доходжали,
Орли-чорнокрильці налітали,
У головках сідали,
Хотіли заздеголя живота
Темні похорони одправляти.
Він на їх соглядає,
Словами промовляє:
«Вовки-сіроманці,
Орли-сизокрильці,
Гості мої милі,
Мало-немного обіждіте,
Покіль душа з тілом розлучиться,
Тоді будете до мене находжати,
Тіло моє жваковати,
Жовту кість по балках розношати,
Попід зеленими яворками ховати,
Комишами укривати».
От ногами не піде і руками не візьме,
Ясно очима на небо не взгляне.
Він на небо соглядає,
Словами промовляє:
«Голова моя козацька,
Голова моя молодецька!
Ти пробувала в землях турецьких,
В вірах бусурманських!
Дев'ять день у устах хліба-солі
не маю, На безводді погибаю».
То ж не хмари наступали,
Не дрібні дощі накрапали,
Як душа козацька молодецька
Із тілом розлучилась.
Що тоді до його вовки-сіроманці
доходжали, Біле тіло жваковали,
Орли-чорнокрильці налітали,
У головках сідали,
На чорні кудрі наступали,
З-під лоба карі очі висмикали;
А ще зозулі налітали,
У головах сідали,
Як рідні сестри, кукували;
А ще дрібна птиця налітала,
Коло жовтої кості тіло оббирала;
Вовки-сіроманці находжали,
Жовту кість по балках розношали,
Попід зеленими яворками ховали,
Комишами укривали,
Жалібненько квилили-проквиляли:
То ж вони темний похорон
одправляли.
Уже два кінні козаки
До річки Самарки стали вибігати,
Стала їх темна нічка обіймати.
Тоді ж то старший братець словами
промовляє:
«Отут води погожі і трави хороші,
Очерети удобні й могили високі.
Станьмо, коні попасімо,
Покіль сонце обігріє,
Чи не прибуде до нас наш
піший-піхотинець.
Тепер я на його велике милосердіє
маю: Усю добич із себе скидаю,
Його міждо коней хватаю».
«Було, братець, тоді хватать,
як я казав,
А тепер уже дев'ять день,
як хліб-сіль їв,
- Досі на світі немає».
Коней пустопаш попускали,
Кульбахи під себе слали,
Ружжа по комишах ховали,
Безпечно оддихать полягали,
Святої зорі дожидали.
Як став божий світ освітати,
Стали козаки на коней сідати,
Через річку Самарку у землі
християнські проїжджати.
Старший братець словами
промовляє:
«Як будемо, брате, додому, до отця,
до матері доходжати,
Як будем їм правду казати?
Будем ми їм правду казати,
Дак будуть нас отець-мати
До віку вічного проклинати.
А будемо ми перед їми лгати,
Та буде нас бог відомо і невідомо карати.
А так, брат, скажемо:
не у одного
пана пробували,
Не один хліб-сіль їли;
Нічної доби з тяжкої неволі втікали,
Дак ми до його заїжджали:
«Уставай, братець, з нами, -
казали, - з тяжкої неволі тікати».
Дак він нам, будто, так сказав:
«Утікайте ви, братця,
А я буду тут оставаться,
Чи не буду луччого щастя і долі собі мати».
Старий отець-мати помруть,
Дак будем наполу ґрунтй-худобу
паювати.
Не буде третій між нами мішати».
Теє промовляли,
Відтіль поїжджали.
То ж не орли-чорнокрильці заклекотали,
Як їх турки-яничари з-за могил напали,
Постріляли, порубали,
Коней, здобичу назад завертали.
Полягла двох козаків голова више річки Самарки,
А третя у Савур-могилі.
А слава сяя - не умре і не поляже
Однині ідо віка...

Дивись інші народні думи:

  • Дума про козака Голоту
  • Маруся Богуславка
  • Самійло Кішка
  • Іван Богун
  • Хмельницький та Барабаш


  • Це цікаво: