загрузка...

Про вовчика-братика і лисичку-сестричку

Головна / Усна народна творчість / Народні казки / Про вовчика-братика і лисичку-сестричку


Як був собі дід та баба, а в них не було дітей; так і постарілись - удвох собі.
Раз у неділю баба напекла пиріжків з маком, поставила їх на віконці та й каже: «Оце тобі, дідусю, а се - мені; се тобі, дідусю, а се - мені». А лисичка підкралась та й ухватила пиріжок з вікна - була така та й нема. Вибігла на поле, зараз сіла, виїла мачок із пиріжка, а в пиріжок наклала поганого... Стулила його і вп'ять пішла. Недалеко пастухи пасли телята. Вона прибігла до тих пастухів.
- Здорові, хлопці!
- Здорова!
- Проміняйте мені бичка на маковий пиріжок!
Ті довго не хотіли; далі таки вона одурила найдурнішого: проміняв їй бичка.
- Глядіть же, - каже, - хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду за гору.
От загнала вже того бичка за гору, догнала до лісу, прив'язала до дубка, а сама пішла в ліс рубати дерева на саночки.
- Рубайся, деревце, криве і праве! Рубайся, деревце, криве і праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сидить і поганя: «Гей-гей, бичок-третячок, вимінятий за маковий пиріжок!»
- Се де не взявся їй назустріч вовчик-братик.
- Здоров була, лисичко-сестричко!
- Здоров, вовчику-братику!
- Де ти була, лисичко-сестричко?
- У лісі, саночки робила.
- Гарні саночки! Підвези ж мене, лисичко-сестричко!
- Так саночки поламаєш.
- Ні, не поламаю: я тільки одну лапку положу.
- Та положи вже, ніде тебе діти.
Вовк положив лапку, а саночки - трісь!
- Вовчику-братику, саночки ламаються.
- Та ні, лисичко-сестричко, - то я орішки кусаю.
- Дай же і мені.
- Та то в мене тільки один і був, лисичко-сестричко. Положу я і другу лапку?
- Саночки поламаєш.
- Ні, не поламаю.
Положив і другу лапку, а саночки - трісь!
- Ой, лишечко, саночки тріщать!
- Та то я, лисичко-сестричко, орішок розкусив.
- Дай же й мені.
- Так нема більше. Положу-бо я, лисичко, й задні лапки?
- Саночки поламаєш.
- Та ні, лисичко!
- Та положи вже!
Положив він, а саночки вп'ять - трісь!
- Ой, вовчику, саночки тріщать!
- То я, лисичко-сестричко, орішки кусаю.
- Дай же й мені!
- Так оце-бо останній розкусив. Лисичко-сестричко, положу-бо я і хвостик?
- Та положи вже, хай тобі сі та ті.
Убрався зовсім у саночки, а саночки - трісь-трісь-трісь!.. Так і розпались.
- А щоб тобі добра не було, проклятий вовцюган! Що се ти мені наробив? Іди ж тепер у ліс та рубай дерево!
- Як же його рубати, лисичко-сестричко? Я не вмію.
- Кажи: «Рубайсь, деревце, криве й праве! Рубайсь, деревце криве й праве!»
От він увійшов у ліс та: «Рубайсь, деревце, саме праве! Рубайсь, деревце, праве!»
Нарубав самого правого деревця та й волоче до лисички.
- Чого се ти нарубав? Я ж тебе вчила, як казати.
- Та я ж і казав: «Рубайсь, деревце, саме праве!»
- Я тобі веліла казати: «Рубайсь, деревце, праве й криве!» Піди ж уп'ять та так і кажи.
От він уп'ять увійшов у ліс та: «Рубайсь, деревце, саме криве. Рубайсь, деревце, саме криве!» Нарубав самого кривого і волоче до лисички.
- Нащо ж ти самого кривого нарубав?
- Та ти ж мені так веліла.
- Тьфу, противний же який! Постій же, коли так, тут, погляди бичка, я сама піду по дерево.
Побігла, нарубала дерева і живо вернулась. Гляне - вовка немає, а бичок стоїть під тином. Лисичка до його, а в його під пузом солом'яний віхоть заткнутий. Лисичка хап за той віхоть, а відти горобці - кшшш! Що за знак? Коло бичка паличка стоїть. Вона взяла ту паличку, а бичок і впав. «Ну, - дума лисичка, - постривай же ти, проклятий вовцюган! Прийдеться і тобі». Подивилась, подивилась на бичка та й побігла скрізь шляхом.
Бігла, бігла, дивиться - іде валка чумаків. Вона впала серед дороги, укачалась в пісок і лежить, мов нежива. Передній чумак зараз її побачив. «Дивіться, - каже, - хлопці, яка здорова лисиця лежить!» Усі її обступили, перевертають її. - «Та вона дохла, цур їй пек!..» Та й минають. А самий останній у валці чумак і каже: «Вже ж я візьму, дарма, що дохла, пригодиться дітям на шапочки». Узяв та й укинув її у віз, аж на самий спід, під рибу.
Лисиця зараз прогризла дірку у возі і давай викидати рибу. Кида та й кида по одній, поки і викидала піввоза. Тоді і сама виплигнула. Позбирала ту рибку, сіла під копицею та й їсть. Се де не взявся вовчик-братик іде...
- Здоров була, лисичко-сестричко!
- Здоров!
- Що ти їси, лисичко-сестричко?
- Рибку.
- Дай же і мені покуштувати.
- Піди собі налови.
- А де ж її ловити?
- У річці.
- Так дай же я покуштую, хоч пірце дай, - тоді й я піду ловити. Вона дала йому пірце. Покуштував він.
- А, добра! Поведи і мене, лисичко-сестричко, то й я собі наловлю.
- Ходімо.
Привела вона його до річки. Се було восени, і вода починала вже замерзати.
- Стромляй же, - каже, - хвіст у ополонку!
Він устромив хвіст, а лисичка бігає округи та приказує: «Мерзни, мерзни, вовчий хвосте, мерзни, мерзни, вовчий хвосте!»
- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
- Та то я кажу: «Ловись, рибка, мала й велика».
Як хвіст уже став замерзати, лисичка і каже: «Ану, потягни - чи важко?»
Вовк потяг хвіст:
- Та важко вже.
- Ото вже рибка почала чіпляться.
А сама все біга округи ополонки та: «Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!»
- Та що ти там, лисичко-сестричко, все кажеш?
- То я кажу: «Ловись, рибка, мала і велика!»
Як вода зовсім уже замерзла, тоді вона і каже: «Тягни, вже багато риби начіплялось».
Вовк тягне, тягне - не витягне хвоста.
- Що се ти мені наробила, лисичко-сестричко? А вона кричить:
- Ідіть, люди, вовка бити!
Як назбігалось людей!.. Хто з сокирою, хто з ціпом, хто з вилами, а жінки з кочергами та з рогачами. Давай локшити того вовка. А лисичка тим часом пробралась у село, забігла в хату. А в тій хаті стояла діжа немішапа (хазяйки не було: побігла вовка бити). Вона взяла вивернула діжу, укачалась-укачалась у тісто, вибігла і прямо на поле. Коли дивиться - і вовк іде, та тільки-тільки тиняється: прилокшили добре його сердешного. Порівнявся з лисичкою та й каже:
- Спасибі, лисичко-сестричко: наробила ти мені добра, оддячила!
- Ох! Ох! Цур тобі! Хіба не бачиш, що й з мене мозок тече - се мене так побили і голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
- Так я і сам нездужаю.
- Та все ж таки ти здоровіший від мене. От не дійду додому.
- Так сідай же. Нічого з тобою робити.
А вона стогне. Злізла йому па спину і умостилася та: «Битий небиту везе, битий небиту везе».
- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
- То я кажу: «Битий биту везе».
- Та воно, бач, і правда.
А вона вп'ять своє: «Битий небиту везе».
- Та що ти там усе балакаєш, лисичко-сестричко?
- То я кажу: «Битий биту везе».
От став вже діходити до лисиччиної хатки.
- Тепер же вставай, лисичко-сестричко! А вона тоді - плиг до дому та:
- Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
- Не ти катова і лисичка. Отак мене піддурила!
Та за нею. Хотів був її вдарити. А лисичка в хатку та й зачинилась. Дивиться в віконце та ще й дражне вовка: «Битий небиту привіз».
Потяг вовк додому - ледве-ледве лізе сердешний та проклина лисичку.
А вона собі живе - під'їда свою рибку та курей ловить.

Дивись інші народні казки:

  • Журавель і лисиця
  • Багатство під шибеницю веде
  • Багач і бідняк
  • Бог та бідний вовк
  • Вівчар і повітруля

  • Це цікаво:

    загрузка...