Сусідка моя — чарівниця —
годувала надвечір родзинками
у клітці золоту Жар-птицю
з очима-намистинками.
Одного разу сусідка не замкнула клітку — і пташка вилетіла на волю.
Летіла все вище, так гарно, так вільно,
як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...
Дорослим і дітям
яснішали лиця...
Проте трьохсотлЬпня ґава, яка себе називала Павою (старезна, без ока, та ще й кульгава), вирішила, що Жар-птиця непристойно яскрава.
І вся вороняча орава
зчинила люту стрекотняву:
«Вона яскра-яскра-яскррава!
Таку чужу нескромну птицю
тримать годиться
тільки в клітці!»
Вже третій день — нема Жар-птиці.
І людям посмутніли лиця.
О, не сумуйте. її нема,
бо — розумієте? — зима.
Однак чарівна пташка зникла, бо застудилася й лікується.
Пішли на лад у неї справи.
І скоро знов злетить вона
на злість лихим, кульгавим ґавам,
на новорічну радість нам!