Дія третя
Та сама кімната. З верхнього поверху долітають звуки музики. За столом з розгорнутою книжкою сидить фру Ліпне. Вона намагається читати, але більше прислуховується, чи не йде хто. Заходить Крогстад. Він запитує, що означає записка, яку він отримав від фру Ліпне. Вона запевняє, що їм є про що говорити. Крогстад дивується:, чому у домі Хельмера. Фру Лінне пояснює, що у неї неможливо, а тут їм піхто не заважатиме: служниця спить, господарі па балу. Крогстад вражається, як це після його листа Хельмери можуть ще й танцювати. Фру Ліпне хоче говорити не про Хельмерів, а про себе і Крогстада. Він пе схильний вступати у бесіду, бо вважає її жінкою, яка здатна заради грошей зрадити всіх. Виявляється, що колись фру Ліпне і Крогстад кохали один одного. Але він не мав сталого доходу, тільки розпочинав службу. На руках фру Ліпне була хвора мати і маленькі брати, а Крогстад пе міг взяти на себе такий тягар, тому вона змушена була погодитися на шлюб з іншим чоловіком. Фру Лінне написала листа Крогстаду, аби той вирвав із свого серця почуття до неї. Минуло відтоді багато років, та й тепер вона запитує себе, чи вірно тоді вчинила і заради рідних вийшла заміж за чоловіка, якого зовсім не кохала. Крогстад каже, що втратив тоді пе тільки кохану дівчину, він втратив землю під йогами. Тепер він схожий на людину, яка випливла на уламках корабля. Фру Ліпне почувається так само, можливо, їм буде легше вижити па тих уламках вдвох, зауважує вона. Крогстад не вірить фру Лінне: невже вона не знає його репутації. Вона пояснює, що працювала все своє життя, бо було заради кого. Тепер вона не має для кого працювати, у праці ж задля самої себе мало радості. Вона зрозуміла з його слів, що поруч із нею він міг би стати зовсім іншою людиною. їй треба когось любити і піклуватися про когось, а його дітям потрібна мати, вони потрібні один одному. Крогстад бере її за руки, дякує, хоча йому все ще не віриться у такий щасливий збіг обставин. Фру .Лінне прислуховується: чути, як грають тарантелу, коли танок скінчиться, Хельмери повернуться. Крогстад у відчаї, бо певен: фру Лінне. не знає, на який крок проти Хельмера він зважився, жалкує, що не може нічого виправити. Фру Лінне каже, що добре все знає, навіть тепер лист Крогстада до Хельмера лежить у поштовій скриньці. Крогстад припускає, що фру Лінне знову приносить себе у жертву, тепер заради Нори. Та відповідає, що «той, хто раз продав себе заради когось, не зробить цього удруге». Вона не хоче, аби того листа було знищено. Фру Лінне вважає, що добре зрозуміла, які стосунки склалися у подружжі Хельмерів, тому певна: час покінчити з усіма таємницями, Хельмер повинен знати правду. Фру Лінне квапить Крогстада: тарантела скінчилася, зараз повернуться господарі. Крогстад виходить. Фру Лінне залишається сама. Вона схвильована таким «поворотом подій». Тепер буде їй «для кого жити... куди нести світло і тепло». Повертаються Хельмери. З передпокою чути, як Нора просить чоловіка не поспішати додому, дати їй «ще трохи повеселитися». Але той невблаганний. Хельмер здивований пізнім візитом фру Лінне, та пояснює, що дуже хотіла побачити Нору у маскарадному костюмі. Хельмер знімає з Нори шаль і пропонує помилуватися його дружиною. Він говорить, що красі Нори трохи шкодить лише її впертість: майже силою йому довелося вивести дружину з маскараду, вона мало не зіпсувала його задум. Він знав, що від тарантели Нори всі будуть у захваті, хоча цього разу вона трохи «порушила правила мистецтва і танцювала занадто натурально». Та хай вже, Хельмер ладен це простити. Найголовніше ж, вважає Хельмер,— фінал. Невже після такого фурору він міг дозволити Норі залишитися, аби тим зменшити враження від її танцю. Тому він і підхопив дружину під руку і пройшов з нею через залу, всім вклонився, і «чудове марево зникло». Це ж «так ефектно», та хіба Нора здатна таке зрозуміти, додає Хельмер, знімаючи пальто й ідучи до свого кабінету; Фру Лінне тихо каже, що мала розмову із Крогстадом, змісту розмови вона не передає, говорить тільки: Нора повинна розповісти чоловіку правду, інакше той довідається про все із листа. Нора не збирається нічого розповідати чоловіку, дякує подрузі, каже, що «тепер знає, що робити». З кабінету виходить Хельмер. Фру Лінне прощається, Хельмер подає її плетіння, не упускаючи нагоди й тут висловити «свою думку»: він радить фру Лінне облишити це заняття і взятися до вишивання, бо «на вишивальницю приємніше дивитися, рухи її більш вільні, легкі...» Прощаючись, фру Лінне радить Норі більше «не виявляти впертість»: Хельмер схвалює таку пораду. Він проводжає фру Лінне до дверей, говорить, що «із задоволенням» провів би й далі, та їй же недалеко. Нора і Хельмер залишаються вдвох. Він радіє, що нарешті «спровадив» «нудну особу».
Нора каже, що «дуже втомилася» і «скоро засне». Хельмер знову «переконався у своїй правоті»: він добре зробив, що забрав з маскараду дружину. Нора зауважує, що чоловік «все добре робить». Хельмер називає цю відповідь «першими людськими словами жайворонка» за весь вечір. Він запитує, чи помітила Нора, що доктор Ранк був па балу у чудовому настрої. Вона шкодує, що не мала змоги поговорити з Ранком. Хельмер милується Норою, «скарбом», який «належить» тільки йому. Нора просить не говорити з нею так сьогодні. Хельмер не помічає настрою дружини, продовжує провадити своє, зізнається, що на людях, дивлячись на неї, він уявляє, наче Нора його таємна обранка і ніхто не здогадується про їхнє кохання. Коли він дивився, як вона танцює тарантелу, кров йому закипіла, тому він так рано примусив Нору повернутися додому. Нора просить облишити це. Хіба він їй не чоловік, наполягає Хельмер. Чути, як хтось стукає у вхідні двері. Нора лякається. Хельмер досадує, але йде відчиняти, бо прийшов доктор Ранк. Він дійсно більш жвавий, ніж завжди. Говорить, що добре повеселився па балу, та й як відмовити собі хоча б раз у такому задоволенні, особливо після плідного дня. Нора запитує, напевно доктор провів якісь «важливі дослідження». Хельмер трохи глузує з цих слів: «маленька Нора» говорить про «дослідження». Нора не звертає уваги на кепкування, розпитує далі.про результати. Ранк запевняє, що більшого він не очікував, бо результат його дослідження — впевненість. Тому він і вирішив погуляти сьогодні. Нора розуміє, на що патякає Ранк. Запитує, чи доктор любить маскаради, і як вони одягнуться наступного разу. Ранк говорить, що Норі личить маскарадний костюм «улюбленки щастя», а він одягне шапку-невидимку. Потім Ранк просить у Хельмера сигару і дякує «за вогник». Прощається. Хельмер скоромовкою говорить «прощай, прощай, друже», а Нора бажає «спокійного сну» і просить побажати їй те ж саме. Ранк дивується, проте бажає. Хельмер дістає ключі і йде до поштової скриньки: він хоче забрати листи, бо назавтра не буде місця для райкових газет. Він помічає, що хтось намагався відчинити скриньку. Нора запевняє, що то діти. Хельмер дістає листи і помічає зверху дві візитні картки доктора, на кожній з них стоїть чорний хрест. Нора пояснює, що то означає. Хельмер шкодує, що Ранка більше не буде з ними, бо «він, його страждання, його самотність» створювали певне «тло» «яскравому, як сонце щастю» Хельмерів. Та навіть на такі шкодування Хельмер довго не здатен, він заспокоює себе, що «так краще», тепер ніхто не заважатиме їхньому «щастю». Як би йому хотілося, аби Норі загрожувала справжня небезпека, тоді він показав би, на що здатен, каже Хельмер. Нора ледве стримується, вона твердо і рішуче пропонує чоловікові прочитати листи. Та Хельмер не має наміру працювати, він хоче побути з Норою, «у неї». Навіть знаючи, що друг помирає? (запитує Нора). Хельмер погоджується: у їхні прекрасні стосунки втрутилося «щось негарне», «думка про смерть», «треба звільнитися від цього», забути. Хельмер йде у свій кабінет. Нора загортається у чорну шаль і збирається йти з дому: вона вирішила кинутися у воду. Цієї ж миті Хельмер з листом у руці виходить з кабінету, запитує, чи знає Нора, що там написано. Знає, відповідає Нора і хоче йти. Хельмер, схопивши її, затримує. Нора намагається вирватись, просить Не рятувати її. Хельмер відсахнувся: не відразу він повірив, що у листі написано правду. Нора каже, що кохала його, тому і пішла на цей крок. Хай не відкручується, говорить Хельмер, а відповідає: чи усвідомлює вона, що наробила. Нора пильно дивиться па чоловіка: тільки тепер вона починає розуміти, що Хельмер не слухає її. Він товче своє: яке страшне пробудження, вісім років він жив з лицеміркою, гірше із злочинницею, не знав, над якою прірвою стоїть; звичайно, він міг би таке очікувати, бо Нора сприйняла легковажні принципи свого батька. Так от як вона віддячила за те, що він заради неї подивився «крізь пальці» на «справу батька»! Нора не відриваючись дивиться на Хельмера. Але той і не думає зупинитися у своїх звинуваченнях: вона згубила його щастя, його майбутнє, він тепер не зможе «навіть пискнути» у руках Крогстада. Нора каже, що коли її не стане, він звільниться. «Який мені буде толк від того, що тебе не буде на світі... Ще подумають, що за твоєю спиною стояв я сам, що я тебе навчив... Справу треба замовчати... Ти залишишся у домі... але дітей не маєш права виховувати... Треба рятувати уламки, декорум». Цю палку промову перериває дзвінок у двері. Хельмер відверто лякається, Нора не рушить з місця. Служанка приносить лист від Крогстада до Нори. Хельмер забирає того листа і читає сам. Нора чекає. Нарешті Хельмер радісно викрикує, що він врятований. Нора запитує, а вона? Звісно і вона, говорить Хельмер: Крогстад повернув боргові зобов'язання. Хельмер розриває документ на шматочки і кидає в піч: тепер не лишилося й сліду. Чому ж «маленька Нора не радіє, що все скінчилося». Він вже простив її, адже розуміє, що вона вчинила те через велике кохання до нього. Вона не винна, що не розібралася у засобах, коли рятувала його, хай не думає про слова, що вирвалися у перші хвилини. Нора дякує за те «пробачення» і виходить з кімнати. Хельмер запитує, куди ж вона. Нора відповідає, що їй треба зняти маскарадний костюм. Хельмер залишається під дверима її кімнати і знов викладає свій погляд па події. «Спробуй заспокоїтися, бідна пташка... у мене широкі крила, аби прикрити тебе... все піде по-старому, мені не доведеться довго повторювати тобі, що я простив... чоловіку солодко усвідомлювати, що він простив дружину... від того вона стає і дружиною і дитиною його... я буду і твоєю волею і твоєю совістю». Виходить Нора. Вона пропонує Хельмеру сісти, бо має до нього довгу розмову. Той не розуміє її: за вісім років подружнього життя вони ніколи не розмовляли серйозно. У тім-то й справа, каже Нора, що він ніколи не розумів її, а вона ніколи не розуміла ні себе, ні його, тільки цього вечора вона дещо зрозуміла. У своєму житті вона любила більше всіх двох людей — батька і чоловіка, але їх ніколи не цікавили її погляди. Вона була дочкою-лялькою, потім дружиною-лялькою, її «кормили, поїли, одягали», а її справа була розважати. Вона ніколи не була щаслива, «тільки весела». Діти, яких вона народила, стали її «ляльками». Вона не готова виховувати дітей, бо не виховала навіть себе. Тепер вона зрозуміла, що Хельмер не зможе їй допомогти викопати це завдання. їй треба залишитися одній, щоб розібратися у собі і у світі, в якому вона живе, бо її вже не задовольняє те, що говорить більшість, що пишуть у книжках. Хельмер запитує, невже релігія не дає їй відповіді па такі питання, не вказує ясно на її місце і призначення у сім'ї. Нора відповідає, що й тут їй треба розібратися, бо вона не знає толком, що таке релігія, тільки зі слів пастора. Вона хоче перевірити: чи правду говорив пастор, чи може то бути її правдою. Не знає Нора і що таке совість, бо їй совість підказує, що жінка має право пощадити вмираючого батька, врятувати життя чоловіку, а закони визнають такі дії злочинними. Тому вона повин-. на вирішити, хто ж правий — суспільство чи вона. Через те Нора хоче залишити дім Хельмера. Той не вірить, що вона зважилася на таке. Невже Нора більше його не кохає? Як не прикро це визнати, але він втратив права на її кохання, вона побачила, що він зовсім не той, за кого вона його багато років визнавала. Вісім років подружнього життя вона чекала чуда: вона була певна, що Хельмер, довідавшись про фальсифікований підпис її батька, візьме всю провину на себе, аби цього не трапилося, вона й хотіла покінчити життя самогубством. А він перелякався, не за неї, за себе. Коли страх пройшов, він вирішив вдати, що нічого взагалі не було. Тієї миті вона й зрозуміла, що прожила вісім років із чужим чоловіком і прижила від нього трьох дітей. Хельмер розуміє, що між ним і Норою лягла безодня. Невже ніщо не зможе заповнити її, у нього вистачить сили стати іншим, запевняє він. Нора говорить, що «ляльку» треба у нього забрати, тоді, можливо, він і зміниться. Нора віддає Хельмеру його обручку, забирає свою. Залишає ключі, все рівно прислуга краще, ніж вона, знає, що і як у домі. З дітьми не прощається, вона знає: зараз вони у кращих руках, ніж її. Нора певна: буде згадувати і цей дім, і дітей, і Хельмера, але нічого не хоче брати від нього, бо він став їй чужим. Невже назавжди, запитує Хельмер. Нора говорить, що треба аби трапилось чудо: він і вона повинні змінитися, і стати справжнім подружжям. Нора йде. Хельмер у відчаї. Потім з надією говорить: «Чудо з чудес?!». Чути, як грюкнули ворота.
Сторінка: 1 2 [ 3 ]