Великобританія (загальна характеристика)
Великобританія, Британія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії (United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland) — держава в північно-західній Європі; на Британських островах (острів Великобританія і північно-східна частина острова Ірландія, острів Мен і Нормандські острови) Населення — 59,5 млн чоловік (2000). Англійці складають 81,5 % від усього населення, шотландці — 9,6 %, ірландці — 2,4 %, мешканці Уельсу — 1.9 %, вихідці з Вест-Індії, Пакистану, Індії й інших колишніх колоній складають 2,8 % Англійців нараховується 27 млн чол., католиків — 9 млн чрл., мусульман — і млн чол., пресвітеріан 800 тис. чол., методистів 760 тис. чол.. сикхів 400 тис чол., індуїстів 350 тис. чол. (1999 p.). Загальна площа країни — 244 820 кв км
Площа суші — 241 590 кв. км, площа рік і озер — 3 230 кв. км. Міське населення 89,1 % (1990 р.) Офіційна мова — англійська.
Великобританія складається з 4 адміністративно-політичних частин (історичних провінцій): Англії (39 графств, 6 метрополітенських графств і Великого Лондона), Уельсу (8 графств), Шотландії (9 районів і острівної території) і Північної Ірландії (26 округів). Особливий режим встановлений для острова Мен і Нормандських островів. Столиця — Лондон
Великобританія — конституційна монархія. Глава держави — король (королева). Законодавчий орган — двопалатний парламент (палата лордів і палата громад).
Великобританія омивається Атлантичним океаном і його морями. Залежні території: острів Англія, Бермудські острови, Британські території Індійського океану, Британські Віргінські острови, Кайманові острови, Фолклендські острови, Гібралтар, Джерсі, Гернсі, острів Мен, Монтсеррат, острови Піткерна, острів Святої Єлени, острови Південна Джорджія і Південні Сандвічеві острови, острови Теркс і Кайкос. Залежними територіями дотепер іменувалися заморські володіння Великобританії; не будучи цілком самостійними державами, вони мають значний ступінь самоврядування, включаючи власні законодавчі збори. У І тис. до н. є. територію сучасної Великобританії заселяли кельти. У І ст. н. є. більшість Британських островів була завойована римлянами, а після їхнього відступу в V—VI ст. — англосаксами. Після нормандського завоювання Англії (1066 р.) завершився процес*феодалізації, що супроводжувався політичним об'єднанням країни й централізацією державної влади. У другій половині ХШ ст. виник англійський парламент, сформувалася станова монархія. Столітня війна 1337—1453 pp. із Францією призвела до втрати територій, завойованих у Франції у XII ст. Розвиток товарно-грошових відносин і класова боротьба селянства призвели в XV ст. до майже повної ліквідації особистої залежності селян. У ході війни Червоної й Білої троянди (1455—1485 pp.) була значною мірою знищена стара знать. Піднесення нового дворянства (джентрі), зв'язаного з ринком, розвиток капіталістичних елементів відкрили шлях до встановлення абсолютизму (кінець XV — початок XVI ст.). У XVI ст. розгорнувся процес первісного нагромадження капіталу, основу якого склало обезземелювання селянства. У період Реформації (1530-ті pp.) створена англіканська церква. Англійська революція XVII ст. забезпечила утвердження капіталізму. Наприкінці XVII ст. оформилися політичні партії — торі й віги (у сер. XIX ст. трансформувалися відповідно в консервативну й ліберальну партії). Продовжувалося захоплення колоній (завоювання Ірландії почалося в XII ст.). Тривала боротьба з Францією за торговельну й колоніальну гегемонію завершилася в XVIII ст. перемогою Великобританії; були захоплені величезні володіння в Індії і Північній Америці. У результаті Війни за незалежність у Північній Америці 1775—1783 pp. 13 північноамериканських колоній відокремилися від метрополії й утворили незалежну державу — США. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. Великобританія — головний організатор коаліцій проти революційної, а потім наполеонівської Франції. Наприкінці XVIII — першій половині XIX ст. відбувався промисловий переворот, у 1830-ті pp. утвердилася фабрична система виробництва, промислова буржуазія стала панівним класом (парламентська реформа 1832 р.). У 30-ті pp. законодавчо скасоване рабство в англійських колоніях у Вест-Індії. До середини XIX ст. Великобританія домоглася світової промислової монополії.
У 1830— 1840-ті pp. розгорнувся перший масовий революційний рух пролетаріату — чартизм. У 1868 р. створений Британський конгрес тред-юніонів. У XIX ст. Великобританія, здійснивши колонізацію Австралії, Нової Зеландії, завоювавши великі території в Азії й Африці, завершивши захоплення Індії і Єгипту, стала найбільшою колоніальною імперією. Посилення визвольного руху в переселенських колоніях (повстання в Канаді 1837—1838 pp. та ін.) змусило Великобританію піти на створення системи домініонів (перший — Канада, 1867 p.). З кінця XIX ст. країна втратила світову промислову монополію.
Великобританія — одна з головних учасниць Першої світової війни, у результаті якої вона одержала значну частину колишніх німецьких володінь в Африці й більшість територій, віднятих у Туреччини. Політика «умиротворення» фашистських агресорів (Мюнхенська угода 1938 р. й ін.), полегшила Німеччині розв'язання Другої світової війни, у яку Великобританія вступила З вересня 1939 р. Після нападу Німеччини на СРСР, в умовах" безпосередньої загрози вторгнення фашистських військ у Великобританію, уряд У. Черчілля пішов на військовий союз з СРСР. Разом з СРСР і США Великобританія була одним із головних учасників антигітлерівської коаліції. У ході розпаду Британської колоніальної імперії незалежність одержали до середини 1970-х pp. майже всі англійські колонії.