загрузка...

Біографія Василя Барки

Головна / Біографії / Василь Барка


Видатний український письменник Василь Барка мешкав далеко за межами рідної землі, у США. За кордоном про його твори написано багато критичних та літературознавчих досліджень, але своїм співвітчизникам в Україні його ім'я тривалий час було невідомим. Лише зараз читачеві відкриваються прозові і поетичні твори майстра, йото філософські праці.
Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет) народився 16 липня 1908 р. у с. Солониці колишнього Лубенського повіту на Полтавщині.
Батько майбутнього письменника служив у козачій частині, повернувся покаліченим з російсько-японської війни. Сім'я постійно бідувала, батько теслював, разом з трьома синами доглядав чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях, що виробляли кінське спорядження для армії Будьонного. Очерети переїхали у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївки, у якому була трикласна початкова школа, до якої і ходив Василь.
З 1917 року хлопчик навчався в Лубенському духовному училищі («бурсі»), яке згодом було перетворене на трудову школу (семирічку). Улюблений предмет — література, він захоплювався творчістю Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка, Ф. Достоєвського, М. Коцюбинського, В. Стефаника. Вивчав марксизм, але «красиві» теорії не задовольняли серце.
По закінченню школи — педагогічні курси, які невдовзі були перетворені на педагогічний технікум, після якого у 1927 році Василь поїхав вчителювати на Донбас у с. Нижнє Попашнянського району Артемівської округи.
Через рік у молодого вчителя стався конфлікт з місцевими партійними керівниками, які розкрадали все, що надходило в школу для школярів. Після конфлікту виїхав на Кубань, жив у Краснодаре вступив на перший курс українського відділення філологічного факультету Краснодарського педагогічного інституту. Закінчив цей навчальний заклад і вступив до аспірантури. Однак змушений був залишити українське відділення (через нападки особливо ревних «інтернаціоналістів») і перевестися на відділ західноєвропейських літератур.
У 1930 р. у Харкові Василь Очерет видає книгу поезій «Шляхи», але «Літературна газета» звинуватила його у виявах «класово-ворожого» світогляду, «буржуазному націоналізмі», у спробах відновити релігійний «пережиток капіталізму». Поета змушують прилюдно каятись на зборах РАГІПу (Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив).
Друга книжка — «Цехи» — виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», на «виробничі сюжети». Поезії цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі «Красноліт», де автор був у «творчому відрядженні». Невдовзі Василь Очерет одружується з дівчиною-адигейкою, через рік у подружжя народжується син Юрій. Писати на замовлення поет більше не може, тому обирає «добровільну поетичну німоту», хоча продовжує творити «для себе». На жаль, жоден із творів того періоду не зберігся.
Василь Барка належав до того покоління митців, якому доводилося розпочинати літературу нової соціалістичної доби, а отже, якому у вирі пореволюційних літ просто неможливо було уникнути помилок. А якщо таких помилок і не було, то їх усе одно знаходили: сталінська репресивна машина нависла над усім, що називалось українським.
Працював науковим працівником Краснодарського художнього музею і закінчував аспірантуру на філологічному факультеті Московського педагогічного інституту. Кандидатську дисертацію про стиль «Божественної комедії» Данте захистив у березні 1940 року. Після того він читав курс історії західноєвропейської літератури Середньовіччя на філологічному факультеті Ростовського університету.
У 1941 році радянський патріот Василь Очерет пішов добровольцем у «народне ополчення», хоча мав можливість бути звільненим за станом здоров'я.
У 1942 році в одному з боїв був тяжко поранений, опинився на окупованій території. Виходили його, незважаючи на ризик, чужі люди. Німці загрожували покаранням за допомогу пораненим радянським воїнам; з радянських літаків скидали попередження, що всі, хто залишився живий після бою з німцями, — «зрадники Батьківщини». В. Барка опинився між двох вогнів і вирішив порвати з «режимом». Видужавши, працював коректором у місцевій газеті «Кубань». З евакуації повернулась його дружина з сином.
У 1943 р. було оголошено мобілізацію всіх чоловіків на роботи в Німеччині. Війна назавжди розлучає В. Барку з рідними. У важкому зимовому переході поет писав вірші, більшість з яких загубилися. Цього ж року він обрав собі псевдонім, бо, дивлячись на барки, які розвантажував, порівнював себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»). Зміною прізвища на псевдонім намагався захистити свою сім'ю від переслідувань. У Берліні Василеві Барці вдалось вирватися з табору. Працював коректором у видавництві «Голос».
У 1945 р., після розгрому Берліна, разом з іншими вигнанцями-втікачами письменник здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга в табір «Ділі» (табір для переміщених осіб). Ночував у ящику, терпів незгоди. У цей період Барка розпочав роботу над своїм першим прозовим твором, романом «Рай».
Розпочався другий період життя письменника, на який припадає вихід його поетичних збірок «Апостоли» (1946) та «Білий Світ» (1947). Це період, прожитий у Німеччині.
І третій, американський період, що є творчо найбільш інтенсивним, означений виходом книжок віршів «Псалом голубиного поля» (1958), «Океан» (1959), «Лірник» (1968). У 1953 році у Нью-Йорку вийшов друком роман «Рай» (1953), літературознавчі дослідження та есе «Хліборобський Орфей або клярнетизм» (1961), «Правда Кобзаря» (1961), «Жайворонкові джерела» (1956), «Вершник неба» (1965).
Упродовж 1958-1961 рр. Василь Барка працював над романом «Жовтий князь», що був опублікований 1963 р. окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968 р.; 1981 р. вийшов у перекладі французькою; і тільки 1991 р. з'явився в Україні).
У романі «Жовтий князь» відтворені реальні події і явища голодомору в У країні 1932-1933 років. Матеріалом для твору послужили спогади очевидців і власні враження письменника, який у 1933 році відвідав родину свого брата на Полтавщині, а потім і сам пережив голод на Кубані.
У 1968 р. вийшла поетична збірка «Лірник» (відповідно до естетичних традицій «нью-йоркської школи»).
Впродовж 1969-1988 рр. письменниі#ірацював над романом-иритчею «Спокутник і ключі землі» (про життя українців в Америці). Вцей час вийшла епічна поема «Судний степ», 2-й і З-й томи поезії «Океан», поетична збірка «Свідок для сонця шестикрилих» (Нью-Йорк, 1981), драматична поема в двох томах «Кавказ» (Київ, 1993).
Поетична творчість В. Барки характеризується вживанням елементів різних стильових шкіл та напрямів. Тут і вплив раннього Тичини, і символістичної та футуристичної російської поезії, й італійського Ренесансу та барокової поезії. Таке поєднання стилів робить поезію Барки важкою для сприйняття.
Письменник є послідовним учнем Сковороди у найширшому значенні цього слова, але він не вдається до нав'язливого моралізування. Слід наголосити на особливості його барокової строфи. Йдеться насамперед про інтонаційні паузи, які допомагають відчути, на чому акцентує автор:

Прошу: черешні в червоному намисті, ждіть отут —
за дверцятами залізними!
І вони стоять, коралові разки перебирають...
Прошу: берези в мережаних мантіях, отам —
під фарбованими хмарами — ждіть!
І вони стоять, зелені сповіді шепчуть...

Поет Барка — майстер контрастів, за допомогою яких Досягає не лише зорової відчутності, а й вражаючого драматизму описуваного. У вірші «Рай» він протиставляє ідилічне трагічному:

Грім на хмарі Біблію читає...
тополя пошепки: страшний який
твій плач, Ісаіє!
Моляться соняшники.
Голод. Мати немовля вбиває...
тополя закричала: он який
мій рай, Ісаіе!

Василь Барка — автор близько двадцяти поетичних збірок. Його роман у віршах «Свідок для сонця шестикрилих» (1986) складається з чотирьох великих томів, що налічують дві тисячі сторінок тексту. Тисячоліттю християнства на Україні він присвятив велику поему «Судний степ». Твори В. Барки було видано англійською та французькою мовами.
Письменник помер 11 квітня 2003 року у Глен Спей (українське поселення неподалік Нью-Йорка).


Це цікаво:

загрузка...