Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко "Ти знаєш, що ти людина?" (І варіант)

Василь Симоненко, ніби та падаюча зірка, що промайнула небосхилом української поезії. Зірка, яка палала недовго, та залишила ПІСЛЯ себе напрочуд яскравий слід. Ось як писав про нього Дмитро Павличко: «Він мало жив. Немов літак, що ховається за обрієм піпіідше, ніж доб'ється до нашого слуху шум його двигунів, Василь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, зарядженого тривогою XX віку і любов'ю до української землі. Це порівняння неточне, бо звук моторів неодмінно гине, а звук поетового серця, хитаючи серця мільйонів, відроджується в душі народу».
Симоненко був людиною з твердими переконаннями, максималістом людської моральності, співцем людської особистості, і тому вірш «Ти знаєш, що ти людина?» став своєрідною конденсацією його уявлення про цінність кожної людської особистості, її неповторність та унікальність. І особливо гостро прозвучала ця поезія в і .. пільстві тоталітарної уніфікації, де кожну людину намагалися зробити просто «коліщатком і гвинтиком» величезної руйнівної машини. Голос захисника Людини пролунав неначе вибух, гнівний крик зболеного серця:

Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?

Дійсно, чи кожен у цьому страшному суспільстві ще пам'ятав, що він — людина? Вирушаючи зранку на роботу і стаючи до величезного конвеєра, що випускав однаковий одяг, однакову їжу, будував однакові будинки з малесенькими кімнатами (будівникам комунізму не буде часу сидіти вдома, то для чого їм затишний дім?), повертаючись ввечері додому, слухаючи по радіо промови і заклики, боячись навіть подумати щось про своє життя, чи кожен міг ще відчувати цінність свого особистого існування? Вже сама думка про це мала видатися святотатством, адже цінність має тільки цілий «радянський народ», позбавлений національності, віку, обличчя. І раптом такі слова:

Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Це ніби другий прихід Відродження серед радянського «середньовіччя» зі сліпою вірою, притаманною тількі цій темній добі в історії людства. Так, стверджує поет, кожна людина має свою цінність, кожна людина неповторна, і кривлять душею ті, хто стверджує, ніби незамінних людей немає. Нікого в цьому світі не можна замінити! Кожен з нас — неповторна зірочка у безмежному Всесвіті, але немає більше таких самих зірочок, немає такого неповторного голосу, такої усмішки, ніхто так не радіє і не страждає. І тому кожна людина у своєму житті повинна бути щасливою, бути собою, реалізувати себе тут і тепер, не зустрічаючи на своєму шляху перепон, тиску та гноблення. Життя людське не таке вже й довге, тому треба ЖИТИ:

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві і злі.

Людина повинна прожити своє життя вповні, не боячись почуттів, не лякаючись кохання і болю, тому що без них життя перетворюється на тінь, фікцію, примару. Справжнє життя — це буремність щирого справжнього почуття, переживання стосунків з іншими людьми, де зустрічі й розставання, втрати й пошуки, це щастя й біль:

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Поезія Василя Симоненка — це натхненний гімн Людині, її неповторності й висоті її духу. Це сміливий згук серед цілковитого мовчання цілого суспільства. І тому досить показово звучать слова останньої строфи:

Бо ти на землі — людина,
І, хочеш того чи ні, —
Усмішка твоя — єдина...

Звернімо увагу на слова «хочеш того чи ні». Виявляється, людина може не хотіти бути неповторною? Але чому? Нам це важко зрозуміти, тому що в наш час цінується саме неповторність кожної людини. Однак в тоталітарному суспільстві інколи було б навіть небезпечним виділятися з натовпу, бути неповторним. Згадаймо, скільки таких неповторних особистостей було знищено по таборах, замучено по тюрмах! Скільки мусило виїхати за кордон, з болем у серці залишаючи рідну країну! Та поет змушує кожного з нас замислитися над проблемою збереження своєї індивідуальності за будь-яких умов, закликає виконати на цій землі саме своє призначення, залишатися людиною за будь-яких обставин.
Будьмо ж і ми гідними того запалу, з яким молодий назавжди поет звертався до нас, своїх читачів. Збережімо й ми чистоту й неповторність своєї усмішки, своєї муки, своїх очей, не дамо собі та своїм близьким розмінятися на дріб'язок щоденних гризот, мізерних почуттів та справ. Нехай відчуття того, що кожен з нас єдиний в цьому світі, надихає нас на великі вчинки, великі думки й почуття.


по темі:

  • Всепідкоряюча сила кохання ("Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята...") (І варіант)
  • Всепідкоряюча сила кохання ("Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята...") (ІІ варіант)
  • Всепідкоряюча сила кохання ("Вона прийшла", "Є в коханні і будні, і свята...") (ІІІ варіант)
  • Ідея унікальності людської особистості в поезії В.Симоненко "Ти знаєш, що ти людина?" (ІІ варіант)


  • категорія: українська література / твори за творчістю Симоненко Василя / Ідея унікальності людської особистості в поезії В. Симоненко "Ти знаєш, що ти людина?" (І варіант)