Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

"Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" (І варіант)

Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду.
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів —
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво горів.

Василь Симоненко був поетом надзвичайної щирості й людяності, поетом, що оспівав любов до землі і людей, який зігрівав кожне слово своєї поезії теплом власного серця. «Для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він, за прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю їй віддячив, напруженим, чесним горінням душі... Справді, як молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацьки бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя», — писав Олесь Гончар.
Василь Симоненко ніколи не мислив Україну, її народ у «всесоюзній категорії» і тому не звертався до оспівування «єднання України з іншими народами у союз новий». Він випадав із загального ряду оспівувачів СРСР, і вірш поета «Задивляюсь у твої зіниці», мабуть, тому не друкувався аж до 1990 року, оскільки там є рядки:

Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю.

Він досить сміливий для того часу, коли провідною ідеєю була ідея про «старшого брата» — російський народ, який допомагає усім іншим — «маленьким» — народам і збирає їх під своїм крилом. Але українці ніколи не були «малоросами», тобто «безкоштовним» придатком до великої Росії. Вони-бо жили на землі, що стала колискою для всіх східнослов'янських народів, вони були народом із великою культурою, глибоким національним корінням.
Тему Батьківщини, рідної землі поет також своєрідно розкрив у казці для дорослих, що називається досить символічно «Казка про Дурила», яку автор написав в останній рік життя. Надрукований же твір був тільки через двадцять п'ять років.
«Казка про Дурила» — це алегорична розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину. Сюжет її побудований за класичними зразками розповідей про мандри головного героя. Перші рядки твору дуже показові, тому що з них можна здогадатися, що головний герой, який, до речі, зовсім не дурний, утікає з голодної України, оскільки батько каже йому:

Ну, йди вже, клята рахубо,
бо вдома з голоду вріжеш дуба...

Рятуючись від голодної смерті, Дурило мандрував і мандрував світом, поки не виріс і не змужнів. Тоді він захотів повернутися додому, але забув дорогу туди.
Шукаючи рідну країну, Дурило потрапив до якоїсь дивної землі з не менш дивними людьми, які постійно вихваляли свої порядки:

Ми знаєм все! Для нас усе відоме!
Що буде завтра? Запитайте нас.

Ця країна — нібито земний рай, і засновники цього раю обіцяють Дурилові, що кращого годі й бажати, однак хлопець раптом бачить, що у них ноги в крові:

— Та це, — йому кажуть, —
така у нас звичка:
до щастя дорога веде через річку —
та річка із крові та трішки із сліз...

Дурило дивується, що ж то за кров, і чує у відповідь: «Тих людей, що підло не визнали наших ідей...»
Отже, цей омріяний рай насправді побудований на крові багатьох людей, це та сучасна картина життя СРСР, яку спостерігав поет. І ця країна відрізняється від омріяної ним Батьківщини, тому його герой, Дурило, залишає дивний край і повертається додому. Там він бачить батькову хату, а «під нею засмучена мати пасе сонячних зайчиків у дворі...»
Це політична казка, у якій поет вилив усе своє обурення тодішнім життям в Україні, ставлення до людини в цьому "офіційному раї" Симоненко любив свій народ і, можливо, ідеалізував його, примітиш не вважав, що має право засуджувати своє покоління. Однак він а обуренням писав:

Коли б усі одурені прозріли...

Тому що:

На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.

З великою любов'ю до свого народу Василь Симоненко написав ці рядки вірша-колискової «Лебеді материнства»:

Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Так і поет, на відміну від багатьох наших сучасників, любив свою Батьківщину такою, якою вона є, не шукаючи для себе іншого тепленького місця, віддаючи Україні всі свої думи й поетичний талант. Він знав, що Вітчизна його відродиться, вийде з попелу, неначе птиця Фенікс, захистить своїх дітей від зникнення, національного знівелювання, і тому:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.

загрузка...


по темі:

  • "Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу" (за поезією В.Симоненко) (І варіант)
  • "Я хочу правді бути вічним другом і ворогом одвічним злу" (за поезією В.Симоненко) (ІІ варіант)
  • "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" (ІІ варіант)
  • Проблеми планетарного масштабу крізь призму буденного (поезії збірок "Тиша і грім", "Земне тяжіння")


  • категорія: українська література / твори за творчістю Симоненко Василя / "Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" (І варіант)