Твір-роздум «Ударив чорний дзвін...» (Чорнобильська трагедія і наша сучасність)
Колись Павло Тичина, перебуваючи на Чорнобильщині, писав про цю (землю, щедру на врожаї, гомінку в селянських турботах: ...Осокори із грушею перемовлялися. І незвично так о цій порі зачмихав трактор. І бабахкання на весь Чорнобиль розляглось... «В Чорнобилі». Із щоденника Це було колись, тоді Чорнобиль не асоціювався із страшним лихом XX століття. А нині поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини Утяжко вражені невидимою чорною хворобою. Сумні і трагічні почуття огортають душу, коли по телебаченню чи з газет і. дізнаємося про «самоселів» — людей, які прикипіли серцем до рідних домі¬вок, де вони народилися, де знайшли останній притулок їхні пращури. Яке майбутнє чекає на них? Чорне коло невідомо скільки років залишиться незагойною виразкою на лоні природи, закарбується в серцях людей, які покинули рідні домівки, обжиті, облаштовані місця, могили своїх батьків. Як вирок недолугості і безглуздю звучать рядки Ліни Костенко: Загидили ліси і землю занедбали. Поставили АЕС в верхів'ях трьох річок. То хто ви є, злочинці, канібали?! Ударив чорний дзвін. І досить балачок... І мертві, і живі, і ненароджені Нікого з вас довіку не простять! Горе впало на Україну, зачепило Білорусь і Росію. Стан навколишнього середовища нашої країни погіршила не тільки Чорнобильська трагедія. Злочинно недбале господарювання впродовж багатьох років також призвело до тяжких наслідків: забруднено землю і повітря, змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в них риба. Нині кожна людина, на мою гадку, хоч у якій би галузі вона працювала, не має морального права стояти осторонь екологічних турбот, бути пасивним спостерігачем, бо все менше і менше залишається на нашій землі місць, де людина почувала б себе в цілковитій безпеці.