Трагедія України в козацькому літописі Самійла Величка
Літописання в Україні мало високий розвиток ще за часів Київської Русі, «звивався цей вид творчості й пізніше — в козацькі часи. Найповніше про Хмельниччину, життя українського народу в той період, його боротьбу за волю і незалежність розповідають літописи Самовидця, Григорія Грабянки Самійла Величка. Вони і становлять вершину українського літописання VII—XVIII століть. Найбільшим за обсягом є літопис Самійла Васильовича Величка — канцеляриста Війська Запорозького. Цей твір сприймається як надзвичайно художня оповідь про національно-визвольну війну українського народу проводом Богдана Хмельницького і про ті часи, які увійшли в історію під звою «доба Руїни». Нас боляче вражає опис Величком руїни та спустошення в Україні, яку поляки називали «краєм світу». Тяжко страждаючи від побаченого, літописець дошукується причин трагедії: розпитує старих і бувалих людей, «через що і через кого спустошено тую нашу землю», але з різних відповідей не можемо «достеменно довідатися про падіння й занепад нашої вітчизни». Тоді личко заглиблюється в козацькі літописання, студіює універсали, топографічні описи, інші документи, книги іноземних авторів. Але все це автор доповнює власними спостереженнями і враженнями. Велику вину за понівечення рідної землі Величко покладає і на своїх "співввітчизників. Він з гіркотою і сумом визнає, що причин трагедії треба кати і в собі — у притаманній, на його думку, українцям легковірності, рішучості, безтурботності, в тому, що народ український «мало роздумує минулі, теперішні й майбутні речі та події. Він завжди схильний і до внутрішньої незгоди поміж себе». Однак тут же додає: «...але найбільше, як род мужній та лицарський, схильний він, подібно до своїх давніх скіфо-слов'янських предків, воювати і кров лити за стародавні свої вольності».