«Так ніхто не кохав» (художнє вираження інтимних почуттів у ліричних творах В. Сосюри)

Головна / Твори з української літератури / Сосюра В. / «Так ніхто не кохав» (художнє вираження інтимних почуттів у ліричних творах В. Сосюри)


Цього року я вперше пізнав глибину поезії Володимира Сосюри, хоч, зізнл юсь, читав його вірші і раніше. Але це були поодинокі випадки, тому і не запам'ятовувалися ці вірші надовго. Мабуть, усе вимагає саме свого часу, і сьогодні я вже сприймаю Сосюрині рядки як відверту сповідь близького друга. У них - безмежний світ В. Сосюри, який був поетом незвичайної щирості і праи дивості, який не вмів кривити душею ні перед іншими, ні перед собою.

Я переконаний, що кожний, хто уважно вчитається у схвильовані рядки, побачить у них саме свого Сосюру. Мене ж вразила його інтимна лірика цсії гімн людським почуттям:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі .
І земля убирається зрання...

Поет розкриває перед нами ту гаму почуттів, що розквітли в серці закоханого юнака. І ми йому віримо, бо відчуваємо, як і нашого серця торкається весна ми пробудженій землі; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни ми бачимо образ коханої з щасливими очима, які бентежать і глибо¬ко западають в душу героя. Але кохання буває не тільки романтично-святковим, і Сосюра нам доводить це, відтворюючи у своїх поезіях широку гаму людських почувань - радісних, сумних, драматичних. Він виразно показує зародження кохання, його розквіт, розпач гіркого розчарування і навіть зраду.

Таким є вірш «Коли потяг у даль загуркоче», де чарівність і неповторна краса першої любові заплямовуються зрадою. Та кохання сильніше за всі потворні прояви зла:

Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос і коси,
твої коси сумні цілувать.
А ось - інша трагедія:
Я не можу сказать, я боюсь розказать, що тебе я уже покидаю...
(«Марія»)

Ч не тому на тлі квітучих волошок - і зеленіючого жита у коханої заплакані очі, покірно похилені плечі? Думаю, мало хто залишиться байдужим, уявивши цей дисонанс: природа буяє, а любов приречено одцвіта.

Мене дуже зворушує та теплота, з якою поет малює образ коханої, ретельно підбираючи найніжніші слова. Сосюра неначе навчає читачів високої етики ставлення до коханої людини, етики стосунків між близькими людьми. Розумієш, що не можна не закохатися в очі, які схожі на «васильки з-під вій» («Васильки»), коли «щастя і тривога на щоках холодних од очей цвіте...» («Ластівки на сонці»).

Для лірики В. Сосюри любов, вірність, відданість коханій невіддільні від любові, вірності й відданості рідному краю, Вітчизні:

В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни...
Ось вона йде у вінку, як весна...
Стиснулось серце до крику...
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.

У серці залишається чистий і ніжний слід від зустрічі з віршами Володимира Сосюри, до яких з часом хочеться повертатися знову і знову.

Сподобався шкільний твір? А ось ще:

  • «Так ніхто не кохав» (за інтимнмою лірикою В. Сосюри) (І варіант)
  • «Так ніхто не кохав» (за інтимнмою лірикою В. Сосюри) (ІІ варіант)
  • «Так ніхто не кохав» (за інтимнмою лірикою В. Сосюри) (ІІІ варіант)

  • Це цікаво: