Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

Вишні Богдана-Ігоря Антонича: роздуми поета про джерела своєї творчості

Лірика Б.-І. Антонича, в основу якої покладено багато¬шарову метафору, складна для розуміння широкими колами читачів. її сприйняття потребує великих інтелектуальних зусиль та неабиякої уяви.
Вірш Антонича «Вишні» був не надто схвально сприйнятий читачами і критиками після його опублікування. Читачі не знайшли в цій поезії звичних атрибутів класичного вірша: строфи, риму, розміру. Не зрозумілі їм були й метафори поета:

Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.

Образ поета-хруща на шевченківській вишні не зрозуміли ні читачі, ні критики. Тому авторові самому довелося його розтлумачувати. Він писав: «Антонич така сама частина природи, як трава, вільхи, зозулі..., частина, органічно зв'язана з загальним біологічним ростом... образ зі славним уже хрущем до деякою міри має джерело в подібному відношенні до природи...» Далі Антонич пояснює своє «перевтілення» в «хруща», як входження у світ шевченківської лірики, де він, на його думку, посідає місце скромне, а тому уособлене в образі саме хруща. В його рядках «Цвітуть натхненні вишні кучеряво й п'янко», «як за Шевченка» чітко просліджується зв'язок із відомими усім ще з дитинства рядками Шевченка: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть».
У своєму роз'ясненні до вірша «Вишні» Антонич пише: «Вірш «Вишні», що в ньому виступає цей образ (хруща), висловлює зв'язок з традицією нашої національної поезії, а зокрема із шевченківською традицією. У цій традиції поет почуває себе одним дрібним тоном (малим хрущем), але зате врослим у неї глибоко й органічно, наче б сягав корінням ще шевченківських часів».



по темі:

  • Біографія Антонича Богдана-Ігоря
  • Поетичне осмислення гармонійної єдності людини й природи в поезії Б.-І. Антонича
  • Релігійно-міфологічний досвід людcтва в поезії Б.-І. Антонича


  • категорія: українська література / твори за творчістю Антонича Богдана-Ігоря / Вишні Богдана-Ігоря Антонича: роздуми поета про джерела своєї творчості