Мій ідеал прекрасного в житті та літературі
Інколи здається, що ми все далі й далі від своєї душі, від високих поривань і мрій. Але невже ми завжди такими були, і хіба всі ми такі? Невже в нашому житті немає місця прекрасному? А як же диво народження нової людини, щастя материнства, любов до батьків? Невже такі поняття, як жіноча вірність, віра в Бога для нас — порожній звук? Мені жаль тих людей, які не мають цих почуттів. А таємниця смерті... Хтось подумає: «Про це не варто думати в молоді роки». Але якщо збагнути вищі цілі цього життя, зрозуміти, навіщо
воно тобі дано, тоді замислюєшся і над цим питанням. Нехай підсвідомо, але про смерть ми завжди пам'ятаємо. Кожний боїться її. Хоча зустрічаються і винятки, наприклад, Маруся Чурай, героїня однойменної поеми Ліни Костенко. Згадаймо рядки:
Ведіть, карайте, піймайте злочинну!
То я хоч там, хоч там уже спочину
Хоч там дихну на повні груди,
Побачу зблизька Господа
Хоч раз. Там буде краще.
Мені здається, що для Марусі смерть була щастям. Я хочу зазначити, що дівчина більше тягнеться до батька, а не до коханого. Думаю, почуття любові та вдячності батькам повинне бути сильнішим за почуття до іншої людини, крім, звичайно, своєї дитини. Адже дитина — дарунок Бога. А ми все рідше замислюємося над тим, що усе наше життя — це дарунок Бога.
Згадаймо наших предків. В Україні були свої особливості релігії. Мені подобається найбільше те, що жінки довіряли свої турботи Матері Божій. Цим вони ніби наближали себе до високих ідеалів материнського обов'язку. Адже головне для жінки — це зберегти вірність сім'ї, чоловікові, дітям. Яскравий взірець у цьо¬му — Ярославна. Як вірна дружина, вона турбується про свого чоловіка, здатна на будь-які жертви заради Ігоря Святославовича. Вона каже: «...і на тілі, на княжім білім, помарнілім омию кров суху, отру глибокії тяжкії рани».
У літературі є ще багато прекрасних образів матерів. Найбільше мені подобається, як оспівує материнство Борис Олійник у «Пісні про матір»:
Посіяла людям літа свої літечка житом,
Прибрала планету, послала стежкам споришу,
Навчила дітей, як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко і тихо пішла за межу.
Ідеали прекрасного цінуються людьми з часу створення світу. Бо вони — вічні.