Українські народні пісні
Серед усіх видів українського фольклору найважливіше і найпочесніше місце належить пісенній творчості. Обрядові пісні, думи, історичні пісні, балади, ліричні пісні, частівки — такі основні її види.
Народні пісні мають чудову здатність полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати, надихати у праці, тамувати душевні болі, множити сили в боротьбі. До пісні звертаються в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос батьківщини, вловити відлуння своїх найінтимніших почуттів та затаєних думок, золотий промінь надії, слово мудрої поради і тихої ласки, ому й любимо свою пісенність, пишаємося нею перед світом:
Гей плину я до Дніпра і так си думаю:
Нема кращих співаночок, як у нашім краю.
Пройнята любов'ю до рідної землі, пісня опоетизувала не тільки людину, а й природу краю: «Лугом іду, коня веду...», «Цвіте терен, цвіте терен, цвіте й опадає», «Місяцю-королю, світи нам дорогу», «Вітер віє, сонце гріє», «Пливе човен, води повен», «В кінці греблі шумлять верби».
Найдавнішими за походженням є обрядові пісні. Вони виникли у зв'язку
з трудовою діяльністю людей. Романтично піднесені колядки і щедрівки поетичними словами славили звичайну трудову людину, відволікали її думки від важких
обставин життя і вели уявою в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Постать
господині в колядках овіяна високою поезією, теплотою і любов'ю.
По дрова пішла — золота внесла,
По воду пішла — мед-вино внесла!
Приходила весна — і її стрічали веснянки, сповнені світлого, радісного відчуття оновлення природи:
Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!
За весною наставала русальна неділя, убрана клечанням і піснями про русалок, мавок, що нібито живуть десь в озерах, полях та лісах. Жнивні пісні оспівували женців, що «золотими серпами» вижали всю ниву:
Ой кресали серпики на горі,
Дожинали житечко при зорі.
Протягом багатьох віків складався народний обряд, яким відзначали одруження, весілля. Весільні пісні величали молодят, бажали молодій парі щасливого і заможного життя, розповідали про прибирання нареченої, плетіння вінків, випікання короваю.
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-вітчизни, сповнене тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. їхніми героями виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, пройнятим любов'ю до рідного краю. Таким є козак Голота, що «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота» і має миролюбний характер («ні города, ні села не займає»), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; хоробрий Іван Канівченко; стійкий Самійло Кішка. Дума прославляє Самійла Кішку, який п'ятдесят років пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Захопивши галеру, козаки повертаються в рідний край:
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати:
Ваша віра погана, земля проклята.
Дуже схожою на слова Самійла Кішки є відповідь турецькому султану героя історичної пісні про Байду, коли йому доводиться вибирати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю. Визначними творами героїчного епосу можна назвати пісні про Морозенка, Сірка, Супруна... Гинуть у нерівному бою і Морозенко, і Супрун. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:
Прощай, прощай, ти, Морозенку, ти, найславніший козаче.
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче.
Немало пісень складено про велике антифеодальне повстання 1768 року, Коліївщину, та його ватажків Максима Залізняка, Івана Ґонту. Мужніми захисниками своїх співвітчизників, поборниками правди змальовують пісні Лук'яна Кобилицю і Устима Кармелюка.
Найпоетичнішими в народній ліриці є пісні про кохання. Скільки ніжності і ласки вкладено у прості слова, звернені до коханої:
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю.
Сумними, тужними є пісні про нещасливе одруження, про долю жінки за не¬любом, п'яницею, про злу свекруху, що знущається над невісткою.
Українські народні пісні та думи захоплюють своїм реалізмом, правдивістю почуттів, емоційністю, чарують задушевністю і поетичною красою. Про значення пісні і думи натхненно сказав Т. Шевченко:
Наша дума, наша пісня,
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України.
Українська пісня і дума зростила поетичний геній Шевченка. Нерозривно зв'язана з піснею поетична творчість Ю. Федьковича, П. Грабовського, Лесі Українки, І. Франка, багатьох інших українських письменників.
«Народна творчість — це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво, без якого вони б засохли», — говорив Рильський у своїй статті «Краса і велич народної творчості».