Бібліотека школяра

твій помічник у навчанні


загрузка...

"Слово, моя ти єдиная зброє..." (Леся Українка) (ІI варіант)

Лариса Петрівна Косач чи, як вона більше відома, Леся Українка, була дійсно великою жінкою. Поетеса, драматург-новатор, публіцист, критик, громадський діяч — і це лише мала частина її обдарувань. Леся Українка була першою серед тих, хто розпочинав нову українську літературу, хто прагнув вивести її на світовий рівень, позбавивши ознак хуторянства, замкненості.
Проте ця жінка особлива не тільки своїм надзвичайним літературним обдаруванням — все її життя було подвигом, прикладом справжньої мудрості та незламності волі. Читаючи Лесини вірші, важко повірити, що писала їх тендітна, хвора жінка, яка довгі роки була прикута до ліжка страшною і на той час невиліковною хворобою — туберкульозом. Ця боротьба за життя, за можливість реалізувати власні мрії та бажання розпочалося ще в дитинстві і продовжувалась тридцять років. Проте нестерпні муки не зламали дівчину, не зробили її слабкою та безвольною, а навпаки, виховали надзвичайну силу волі, її мужності могли б позаздрити й дорослі чоловіки.
Хвороба позбавила Лесю змоги вести нормальний спосіб життя, єдиною відрадою стала творчість, вірші, у яких не було ані слова нарікання на несправедливу долю, а відчувалась незламна воля, заклик до рішучих дій. «Від часу «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст цієї слабосилої, хворої дівчини», — писав Іван Франко.
Власна хвороба зробила Лесю чутливою до чужого горя, вона бачила тяжкий стан рідного народу і, як ніхто інший, бажала змін. Та чи могла слабка дівчина достукатися до далеких володарів чи хоча б взяти в руки зброю?
Проте Леся знаходить інший шлях — її зброєю стало слово. Поетеса поставила свою творчість на захист знедолених, вона прагнула збудити-свідомість народу, її слова надихали, закликали до рішучих дій:

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем для катів.

І Лесини слова справді стали міцною зброєю, вони викривали всі жахливі діяння влади, говорили про зубожіння українського народу, звинувачували інтелігенцію у бездіяльності. Леся Українка не могла пробачити здоровим сильним людям їх пасивність, байдужість до горя інших. Поетеса була впевнена, що слід сподіватися навіть без надії, що слід щось робити заради змін, навіть якщо це здається безглуздим:
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Важко уявити, яку внутрішню силу повинна мати людина, щоб, будучи приреченою на смерть, писати такі слова, стверджувати життя. Поетеса зневажала сльози й жаль і, я думаю, мала на це повне право: якщо хвора дівчина не зламалася, не втратила віру в майбутнє, то здорові чоловіки, які прикривалися словами про марність будь-яких дій, виглядали поряд з нею просто жалюгідними.
Дійсно, життя та творчість Лесі Українки — це подвиг, приклад громадянської мужності. За своє коротке життя, більша частина якого була сповнена страшними муками, Леся Українка зробила стільки, скільки не може зробити й здорова людина, що прожила довге життя. У кожному рядочку її віршів відчувається любов до рідної землі, занепокоєність станом народу, але й щира впевненість, що зміни таки відбудуться, треба тільки рішуче діяти, а не лити сльози, сидячи на одному місці. Громадянська лірика Лесі Українки — це не тільки її зброя, її внесок у справу визволення рідного народу, це ще і її щирий, сповнений любов'ю подарунок цьому народові.


по темі:

  • "Слово, моя ти єдиная зброє..." (Леся Українка) (І варіант)
  • "Слово, моя ти єдиная зброє..." (Леся Українка) (ІІІ варіант)
  • Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (І варіант)
  • Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (ІІ варіант)
  • Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (ІІІ варіант)


  • категорія: українська література / твори за творчістю Лесі Українки / "Слово, моя ти єдиная зброє..." (Леся Українка) (ІI варіант)