Мова
...Нема
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина...
М. Рильський
Мово моя рідна, матінко багатомільйонного народу нашого, гордосте і красо! Тобою, найбільшим багатством, такою милозвучною, гнучкою, красивою, захоплюються люди упродовж віків. Твоєю лагідністю й ніжністю захоплювався Панас Мирний, називаючи «глибокою і чистою, як колодязне дно, лагідною, як тихий шепіт трав».
А який нелегкий шлях тобі довелося пройти! Ти торувала його через віки лихоліть, утверджуючи себе наперекір бусурманським, ординським набігам, іноземним колонізаторським утискам, вигадкам царських сатрапів, що указами своїми на¬магалися знищити тебе. Адже так найшвидше можна знищити народ.
Намагалися тебе вбити, принизити, довго не визнавали. Але як можна вбити слово, якщо воно на устах мільйонів?
Хотіли вирвати язик,
Хотіли руки поламати,
Топтали під шалений крик,
В'язнили, кидали за грати,
Зробить калікою з калік
Тебе хотіли, рідна мати!
Вона мучилася, страждала, але жила. Утвердилася, змужніла в боях. Нині вона одна з найбагатших мов світу. «Словник української мови» містить понад 137 тисяч слів.
Наша мова, ніби самоцвіт, виграє усіма барвами веселки. Кожне слово — це ніби діамантова намистинка у величезному разку нашої пребагатої мови. Для цього разка добірного намиста добре потрудились Г. С. Сковорода, І. П. Котляревський, Т. Г. Шевченко, Марко Вовчок, Леся Українка, Панас Мирний, І. Я. Франко та багато інших.
Найбільше, безперечно, зробив для розвитку мови Т.Г.Шевченко. Він — основоположник української літературної мови. Багатство її черпав у народу. Для нього мова була материнською піснею й молитвою над колискою, шепотом гаю, величчю неба, ревом Дніпра і солов'їною піснею, радістю кохання й мужнім покликом до борні й свободи.
Як добре, що слово Шевченкове звучить і нині у творах О. Гончара, Л. Костенко, Д. Павличка, В. Симоненка, І. Драча та інших представників красного письменства. Отже, ми щасливі. Нам є чим пишатися, що шанувати, кого наслідувати.
Проте душа щемить. Боляче від того, що зневажають мову ті покручі, які говорять «суржиком». Хто ладен забути своє рідне у бездумній гонитві за західним зразком: «Хай хоч гірше — аби інше».
Ми завинили перед мовою. Тому такі зрозумілі нам слова К. Мотрич, звернені до мови: «Повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано', вернися до краю, де «чорніше чорної землі блукають люди». То чорнобильські лики чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам'ятство. Прости! Воскресни! Повернися! Возродися!». Вірю у майбутнє нашої мови, у світлу долю народу, бо мова — це найвищий його дар.